Сторінка
4

Економічне програмування

З досвіду формування національної програми розвитку підгалузі машинобудування

У системі індикативного плану особлива роль відводиться програмам, які є важливим інструментом інтенсифікації розвитку виробництва продукції машинобудування. Досвід розробки такого документа розглянемо на прикладі формування Національної програми виробництва технологічних комплексів машин і устаткування для сільського господарства, харчової і переробної промисловості. Мета розробки кожної програми, яка має відношення до розвитку маши-

побудування в Україні, полягає в швидкому та якнайповнішому задоволенні народногосподарських потреб у нових прогресивних і більш досконалих за своїми техніко-економічними показниками видах машин, приладів, устаткування тощо. Ця мета водночас є вихідним пунктом планування комплексу науково-технічних робіт для досягнення запрограмованого результату. У загальному випадку до комплексу логічно й організаційно пов'язаних робіт у рамках науково-технічної програми входять науково-дослідні й конструкторські роботи, капітальне будівництво для своєчасної організації нового виробництва, навчання, підготовка та перепідготовка кадрів, технологічна й конструкторська підготовка виробництва та освоєння серійного випуску нової техніки. Усі названі роботи мають бути чітко узгоджені між собою в часі й забезпечені необхідними ресурсами.

Основна перевага програмної організації робіт полягає у високій потенційній економічній ефективності, що зумовлена передусім вилученням втрат часу в циклі "дослідження—виробництво", й ліквідації звичного часового лагу реалізації від перспективних вкладень порівняно з традиційно існуючим підходом до планування управління та організації процесів створення й розробок нової продукції, а також її масового освоєння.

Загальна логічна послідовність формування в Україні програми розвитку підгалузі машинобудування чи виробництва окремих видів продукції складається з таких етапів:

• характеристики поточного стану справ у підгалузі, розвитку науки, технології, техніки виробництва;

• розробки магістральних напрямів науки й техніки в галузі; формування, виходячи з цього, цілей її розвитку, в результаті чого визначається необхідність реалізації програми та оцінюється її можливий потенційний вплив на всі аспекти науково-технічного та соціально-економічного розвитку підгалузі;

• створення спеціального органу управління програмою, який проводить її попередню підготовку та здійснює порівняльну оцінку варіантів з окремих соціально-економічних і науково-технічних показників;

• вибору та затвердження за результатами порівняльної оцінки оптимального варіанту програми.

Програма має охоплювати питання, серед яких найважливішими є встановлення номенклатури комплексів машин і устаткування (тих, що виробляються, і тих, що не виробляються підприємствами машинобудування України); визначення номенклатури технологічних комплексів машин та устаткування, що підлягають освоєнню на машинобудівних підприємствах, у тому числі для кооперативних, фермерських, малих (сільськогосподарських, переробних, видобувних, обробних) підприємств; визначення потреби в комплексах машин і устаткування (у натуральному й вартісному виразах), які виготовляються на підприємствах України (у складі загальної потреби необхідно визначити кількість техніки на споживання економікою України, для обміну або продажу в межах держав СНД, а також на експорт в інші країни); розрахунок потреби в натуральному й вартісному виразах прокату чорних металів, ливарних заготовок, виробничих площ і устаткування, трудомісткості виготовлення (трудових ресурсів), а також деяких найважливіших видів комплектуючих виробів: двигунів, шин, автомобільних акумуляторів, редукторів, кабельної продукції — як для освоєної, так і для нової виготовлюваної техніки; з урахуванням трудомісткості встановлення необхідної кількості промислово-виробничого персоналу та ступеня підвищення зайнятості з метою зменшення соціального напруження у зв'язку з настанням безробіття; визначення завантаження діючих виробничих потужностей, їх надлишку або недостачі з метою перерозподілу завдань між заво-дами-виробниками та диверсифікації їх виробництва; у разі недостатності потужностей передбачення обсягу капіталовкладень або можливостей подальшого передання завдань на підприємства, що підлягають конверсії; визначення потреби в капітальних вкладеннях і валютних коштах для підприємств, що підлягають диверсифікації або конверсії; передбачення кількості (у натуральному й вартісному виразах) комплексів машин і устаткування, що не виробляються на підприємствах України, а надходять з-за її меж, у тому числі ввозяться з країн СНД за імпортом; оцінка в укрупнених показниках заподіяної шкоди навколишньому природному середовищу від розвитку підприємств машинобудування та визначення необхідних витрат на його захист; розробка індикативних планів освоєння нової техніки й техніки, що не виготовляється в Україні; формування на цей період державного замовлення виробництва та освоєння найважливіших видів продукції машинобудування; розробка прогнозів (перспективних планів) розвитку підгалузей машинобудування України; техніко-економічна оцінка програми розвитку підгалузі та її складових — цільових комплексних програм; визначення термінів реалізації програми.

Для вирішення цих та інших питань, передбачених програмою, варто розробити цільові комплексні програми або підпрограми, що є складовими й невід'ємними частинами державної програми України.

Досягнення поставленої мети допоможе вирішити цілий ряд науково-технічних, економічних та соціальних проблем, у тому числі:

1) забезпечити високий рівень механізації та автоматизації виробництва в галузях економіки України та впровадження нових ресурсозберігаючих технологій;

2) пом'якшити соціальне напруження у зв'язку з настанням безробіття, забезпечивши приплив трудових ресурсів на підприємства машинобудування.

Розробку національної програми розвитку машинобудування України та її складових — цільових комплексних програм — забезпечують головні та провідні науково-дослідні інститути галузей-споживачів машинобудівної продукції та науково-дослідні, проектно-конструкторські й технологічні організації машинобудування. Розглянемо для прикладу програму, пов'язану з виробництвом бурякозбиральної техніки. Представники науково-дослідних інститутів галу-зей-споживачів (наприклад, Інститут цукрових буряків) і проектно-конструкторський або технологічний інститут галузі-виробника машинобудівної продукції (наприклад, Харківський ПКТІсільгоспмаш) разом визначають потреби в бурякозбиральних комплексах. При цьому визначаються три види потреби: