Сторінка
1

Передпланові дослідження та обґрунтування

Перед тим, як приступити до розробки плану розвитку економіки держави, необхідно виконати велику кількість теоретичних та аналітичних досліджень, якими слід охопити цілий комплекс проблем, зокрема тих, що стосуються розвитку економіки, соціально-економічного та екологічного стану в Україні тощо.

Для проведення аналізу та оцінки економічних, соціальних та екологічних проблем необхідно застосовувати такі самі показники, які будуть використані при розробці планів. Назвемо деякі з них. Це, зокрема, аналіз виробництва валового національного та валового внутрішнього продукту, національного доходу; чисельності зайнятих; матеріаломісткості продукції, у тому числі енерго- та паливомісткос-ті; експорту та імпорту; інвестиційної діяльності; виробництва по секторах та галузях економіки, у тому числі аналіз розвитку галузей промисловості, сільського господарства, транспорту, зв'язку, науки, освіти, охорони здоров'я та ін., а також показники ефективності суспільного виробництва; балансу народного господарства (БНГ), міжгалузевого балансу виробництва та розподілу продукції, балансу трудових ресурсів, балансів основних виробничих фондів, капітальних вкладень і виробничих потужностей, фінансових та матеріальних балансів.

Аналіз сучасної економіки та соціального стану в україні

Сучасний стан економіки України. Рівень розвитку продуктивних сил будь-якої країни характеризується рядом соціально-економічних показників. Найважливішими з них є величина валового суспільного продукту, виробленого національного доходу, частка національного доходу, використаного для споживання та нагромадження. Ці показники в 1991 —1997 pp. в Україні різко знижувались, основною причиною чого є затяжна економічна криза. Насамперед криза вразила основу суспільства — сферу виробництва, обсяги якого в ряді життєво важливих галузей зменшилися на третину, на половину або ще більше.

Стан економіки України в 1997 р. порівняно з 1996 роком характеризувався деякими позитивними тенденціями: темпи падіння валового внутрішнього продукту (ВВП) знизились і становили 3,2%; уповільнилися темпи інфляції; зріс обсяг випуску продукції в окремих галузях промисловості, а саме: у чорній металургії — на 7,7%, у паливній промисловості — на 4,5%.

Спостерігалося напружене становище на підприємствах енергетичного комплексу, де зниження становило 2,6%.

У машинобудуванні та металообробці обсяги виробництва знизилися на 3,6%, у промисловості будівельних матеріалів — на 7,9%, у хімічній і нафтохімічній промисловості — на 0,6%, у сільському господарстві — на 1,9%. Показовим індикатором економічної кризи став "мертвий сезон" у будівництві, де обсяг капітальних вкладень в економіку України знизився в 4,4 раза від обсягу 1990 року. Інвестиційна діяльність в Україні перебуває на стадії формування. Це призводить до технологічної відсталості від розвинених країн, різко обмежуючи процес економічного відтворення. Рівень інвестиційної діяльності практично не покриває вибуття та зношення виробничих фондів, не кажучи вже про їх відновлення. Іде процес руйнації науково-технічного потенціалу України. Відтворення капіталу різко уповільнилось, а в окремих секторах і виробництвах відбувається його "проїдання".

Ціни, які склалися в економіці України, у більшості випадків близькі до світових або вищі за них. Ураховуючи технологічну розруху виробництва, більшість підприємств постійно мають фінансові проблеми та несуть збитки, які дуже часто покриваються за рахунок інфляційних доходів і неплатежів. Це постійно генерує готовність виробників підвищувати ціни, створювати передумови інфляції.

Експорт не забезпечує валютних потреб держави, а їх дефіцит перешкоджає модернізації переробних галузей промисловості, підвищенню їх конкурентоспроможності; він підсилює недосконалу сировинну структуру експорту та збільшує потребу в імпорті.

Скорочення реальної грошової маси (через обмеження кредитних ресурсів і грошової емісії) змусило нерентабельні підприємства зменшити витрати й обсяги виробництва. До цього додався значний спад платоспроможного попиту, у результаті чого й рентабельні підприємства також опинились у важкому стані й теж змушені були скоротити обсяги виробництва.

Основні фактори сучасної економічної кризи в Україні такі: різкий спад економічної активності (у першу чергу, у державному секторі), подальше падіння рівня життя населення при посиленні його диференціації, накопичення інфляційного потенціалу, відсутність дієвості промислової політики, слабкий розвиток інститутів ринку.

Фактори, що обумовлюють спад економічної діяльності, можна розділити на дві групи: ті, які діють тривалий час, і такі, що проявилися відносно недавно.

До першої групи належать: подальше падіння купівельної спроможності значної частини населення; зменшення ринків збуту продукції; звуження попиту держави як споживача продукції за рахунок відносного зменшення доходів; скорочення обсягів імпортної сировини; відплив за кордон власних капіталів; недостатня ринкова орієнтація виробництва; відсутність відповідних умов для виходу нових товаровиробників на ринок.

До другої групи факторів належать: надзвичайно високі й нездійсненні наміри в бюджетній політиці; створення державою фіктивного попиту для товаровиробників з відсутністю фінансування внаслідок невідповідності наповнення бюджету та запланованих витрат; неадекватна ситуація політики кредитних ставок і відсутність ринкових механізмів розподілу кредитних ресурсів Національного банку України; бартеризація як внутрішнього, так і зовнішнього товарообміну.

Процес трансформування економіки України в напрямі виконання основного стратегічного завдання залежатиме від того, як швидко відновиться докризовий рівень виробництва. Не стабілізувавши економіки, не можна рухатися далі. Тому важливо так організувати процес стабілізації, щоб разом з відновленням докризового стану було закладено основи та створено виробничий потенціал для виходу на новий рівень економічного й соціального розвитку. Для цього необхідно, по-перше, відновити найефективніші кооперовані зв'язки, і насамперед — у межах СНД; по-друге, здійснити реструктуризацію економіки, і насамперед — у напрямі суттєвої зміни пропорцій двох підрозділів; по-третє, розвиваючи найперспективніші галузі промисловості, забезпечити перетворення сільського господарства України на справді провідну галузь виробництва.