Сторінка
2
Закон суперечності, як і закон тотожноті, відображає якісну визначеність предметів, коли предмет володіє якоюсь ознакою, то не може в той же час не володіти нею.
Формула закону суперечності: А не є не-А, що означає, що не можуть бути одночасно істиннними судження А і його заперечення не-А.
З допомогою символів математичної логіки закон суперечності виражається так: A^A ‾, де А означає всяке судженння, A‾ - судження, що заперечує судження А .
Формула читається так: не можуть бути істинними А і його заперечення - А‾.
Закон суперечності не заперечує реальних суперечностей, які існують в об’єктивній дійсності, а лише забороняє логічні суперечності із самим собою. Дотримання вимог закону суперечності є необхідною умовою пізнання суперечностей, існуючих у дійсності, оскільки тільки несуперечливе мислення може правельно відобразити об’єктивні суперечності. Формальнго-логічних суперечностей не повинно бути в жодному міркуванні, в жодній науковій системі. Вони є неприпустимими також у висновках суду та слідства.
Суперечливі судження руйнують міркування. Виявлення суперечностей в існуючих теоріях - необхідна умова їх удосконалення.
3. Закон виключеного третього.
Закон виключеного третього формується так: із двох суперечливих суджень про один і той же предмет, в один і той же час і в одному і тому ж відношенні одне неодмінно істинне, друге хибне, третього бути не може.
Якщо закон суперечності і між суперечними , і між протилежними судженнями, то закон виключеного третього діє лише між суперечливими судженнями – загальностверджувальними і частковозаперечними, загальнозаперечними і частковостверджувальними, одиничним стверджувальним і одиничним заперечним. Цей закон не може діяти між протилежними значеннями, бо вони можуть бути одночасно хибними.
Необхідно прийняти одне і тільки одне рішення.
Схема закону виключеного третього: A_A.
Зміст закону полягає в забороні визнавати одночасно хибним або одночасно істинним два суперечливі судження.
Із цього випливає вимога третього закону: у процесі міркування не можна вважати одночасно хибними два суперечливі судження і визнавати істинним якесь третє судження.
З хибності одного судження випливає істинність другого, а саме тому істинним не може бути якесь третє судження . Істинним може бути одне із суджень: А або не-А, третього судження не може бути.
Не вказує закон виключного третього, яка з двох суперечливих думок істинна, це установлюється конкретним дослідженням, він ствержує, що дві суперечливі думки не можуть бути одночасно хибними, одна з них має обов’язково бути істинною.
Зумовлений закон виключеного третього властивостями самих речей, він відображає простий факт, що предмет не може мати даної властивості , або її не має. Не можуть одночасно предмету належати суперечливі ознаки: наявність однієї припускає відсутність другої.
Закон виключеного третього дуже схожий з законом суперечності, заперечує несуперечливість і послідовність мислення. Але якщо закон суперечності свідчить про те, що два суперечливі судження не можуть бути істинними одночасно, то то закон виключеного третього говорить про те, що два суперечливі судження не можуть бути хибними одночасно.
Сфера дії закону виключеного третього вужча за сферу дії закону суперечності. Закони суперечності поширюються на всі суперечливі судження: на супративні і суперечні. Закон виключеного третього застосовний лише до суперечливих суджень.
Третій закон вимагає бути послідовним у мисленні, забороняє лавірувати, ухилятись від вибору одного з двох суперечливих рішень і шукати середнє рішення, вимагає давати зрозумілі, певні відповіді на поставлені питання.
Послідовність мислення є необхідною умовою будь-якого пізнання, послідовним має бути не тільки наукове, а й звичайне щоденне мислення людини. Послідовність є характерною ознакою будь-якої справді наукової теорії і науки в цілому.
4. Закон достатньої підстави.
Обов’язковою рисою логічно правельного мислення є його доведеність, обгрунтованість. Даний закон нерозривно пов’язаний з цією рисою мислення.
Закон достатньої підстави: достовірною треба вважати тільки ту думку, істинність якої достатньо обгрунтована.
Із цього випливає вимога закону: будь-яка думка може бути істинною лише тоді, коли вона обгрунтована.
Цей закон не тільки дозволяє, а й змушує нас істинності будь-яких думок. Перебільшити гуманістичний потенціал цього закону дуже важко. Забароняючи приймати на віру будь- які думки, тим самим власні погляди, переконання, світогляд.
У науці і щоденному житті нічому не можна вірити, як цього вимагає релігія; будь-яке положення і судження має бути обгрунтованим, доведеним. Тобто, навести інші положення чи судження, які були б достатньою підставою її достовірності. Достатньою підставою якоїсь думки є інші думки, які раніше були визнані істинними.
Логічною підставою називається судження, які наводяться для обгрунтування істинності іншого судження. Судження, яке випливає з інших суджень називається логічним наслідком.
Далеко не всі логіки надають положення про необхідність обгрунтованості думок статусу логічного закону. При цьому вдаються до вагомих аргументів, зокрема таких, що формулювання положення, яке претендує на статус закону достатньої підстави, не піддається формалізації, його не можна переконливо виразити засобами сучасної логіки у вигляді формули. Хоча у вигляді формули вчені записують закон достатньої підстави так: А є тому, що є В, де А є наслідком, а В – підставою цього наслідку.
Думка, яка наводиться як достатня підстава, має достатньою підставою третю думку, яка теж має достатню підставу. Межею обгрунтування думок є очевидність, закони, аксіоми та інші положення та принципи науки.
У судовому дослідженні межею обгрунтування єдостовірно встановленці доказові факти, юридичні закони і положення, які виробляються судовою практикою.
Закон достатньої підстави є відображенням необхідного взаємозв’язку, існуючими між предметами і явищами навколишнього світу, відображенням причинно-наслідкових відношень , генетичних зв’язків.
Завантажити реферат