Сторінка
3

Судження

Правила 1-ї фігури: 1. Більший засновок – загальне судження.

2. Менший – ствердне судження.

1 фігура – найбільш типова форма дедуктивного умовиводу.

Приклад І фігури простого категоричного силогізму:

Звинувачений (М) має право на захист (Р).

Гусєв (S) – звинувачений (М).

Гусєв (S) має право на захист (Р).

Поняття, які входять в силогізм є термінами силогізму. Розрізняють три терміни силогізму: менший, більший і середній.

Менший термін (“Гусєв”) – це поняття, яке у висновку стає суб’єктом; більшим терміном (“має право на захист”) є поняття, яке у висновку стає предикатом. Це крайні терміни і відповідно позначаються: менший – S, більший – Р. S – міститься у меншому засновку, Р – у більшому. Середній термін (“звинувачений”) це поняття, яке входить в засновки, але відсутнє у висновку – позначається латинською буквою М (medin).

Модусом простого категоричного силогізму є різновиди силогізмів, які різняться кількістю і якістю засновків.

У нашому прикладі модус – АІІ (більший засновок – загальностверджувальне судження, менший засновок і висновок – частково стверджувальні судження).

9. Якої помилки припущено при доведенні: “Крадіжка є злочином; здирництво не є крадіжкою. Отже, здирництво – це не злочин”.

У даному доведенні порушене одне з правил категоричного силогізму: термін, не розподілений у засновку, не може бути розподілений і у висновку.

Крадіжка (М+) є злочином (Р-)

Здирництво (S+) не є крадіжкою (М+)

Отже, здирництво (S+) – це не злочин (Р+).

Більший термін (Р) не розподілений у засновку, але є розподіленим у висновку, що порушує правило. Дана помилка, повязана з порушенням правила розподіленості крайніх термінів, називається незаконним розширенням терміну (у даному випадку – більшого терміну). Доведення є хибним.

10. Побудуйте спростування версії А, користуючись аргументами:

1) В à D; 2) A à (B Ù C); 3) E à C; 4) ù(D Ù E).

Спростування є, власне, доведенням хибності тези. Існують такі види спростування:

1. Доведення хибності аргументів;

2. Доведення хибної форми аргументації (того, що теза з аргументів не випливає);

3. Доведення істинності антитези (протилежної вихідній, тези);

4. Доведення до абсурду (доведення того, що наслідки, які випливають з даної тези протирічать дійсності).

Припустимо, що теза А – істинна, тоді

1) A à (B Ù C), А

B Ù C

Звідси:

2) В à D, В 3) ù(D Ù E), D 4) E à C, E

D E C

Але висновок міркування (4) суперечить висновку міркування (1). Тобто, дані аргументи суперечать одні одним, вони є хибними. Теза А на їх основі не може бути доведеною.

Використана література:

1) Гвоздик О.И. Логика. – К., 1994.

2) Гетманова А.Д. Логика. – М., 1995.

3) Жеребкін В.Є. Логіка. – Харків, 1998.

4) Івін О.А. Логіка. – К., 1996.

5) Кириллов В.И., Старченко А.А. Логика. – М., 1989.

6) Хоменко І.В., Алексюк І.А. Основи логіки. – К., 1996.

7) Хоменко І.В. Логіка – юристам. – К., 1997.