Сторінка
1

Історичні етапи розвитку логічного знання: логіка Давньої Індії, логіка Давньої Греції

Розвиток логіки впродовж багатьох століть відбував­ся у двох світових центрах зародження цієї науки — в Давній Індії та Давній Греції. Причому логічні традиції склалися в цих країнах незалежно одна від одної. На основі досягнень логіки в Індії розвивалася логіка в Ки­таї, Тибеті, Монголії, Кореї, Японії, Індонезії. Грецька логіка впливала на розвиток цієї науки в Давньому Ри­мі, Візантії, Вірменії, Грузії, в арабомовних країнах Близького Сходу, Західній Європі, Україні та Росії.

Логіка Давньої Індії.

Виникненню логіки в Індії сприяли філософські диспути, на яких представники різних течій відстою­вали свої погляди і спростовували думки опонентів. Тому логіка тривалий час була тісно пов'язана з рито­рикою, теорією ораторського мистецтва.

В історії індійської логіки виділяють три основних періоди:

— перший період (рання буддистська логіка) —VI—V ст. до н.е. — II ст. н.е.;

— другий період (діяльність шкіл вайшешиканьяя) — III—V ст.;

— третій період (розквіт буддистської логіки) VI—VIII ст.

Перший період

Уже в ранній буддистський період (буддистська логіка до Дигнаги) були написані трактати про те, як ефективно вести диспути (промови, дебати, дискусії). При цьому в центрі уваги стояло питання про сутність, види та місце виголо­шення промов. Важливого значення надавали психології мислення (не радили виступати з промовами у стані перевтоми, суму, гніву чи якогось іншого сильного збудження) і власне ораторському аспекту промови (якими засобами слід впливати на аудиторію). Звертали увагу й на логічну переконливість промов та необхідність дотримання правил логіки.

Тогочасні мислителі розрізняли шість видів промов:

— промова про себе;

—красива промова, що дає насолоду (художнє слово);

—промови диспутів, у яких співбесідники, втягнуті в дискусію, висловлюють протилежні думки з приводу певної тези;

— «нерозумна промова», в якій викладається хибне вчення;

— правильна промова, яка узгоджується з істинним ученням і ставить за мету донести до слухачів істинне знання;

— промова, в якій викладається істинне вчення.

Вважали, що перший і другий види промов можуть бути як «розумними», так і «нерозумними»; і це треба брати до уваги. Третій і четвертий — завжди «нерозумні», тому їх необхідно уникати. А п'ятий і шостий — завжди «розумні», їх треба завжди застосовувати.

Детально було розроблено тему «прикрашення промов». Вважалося, що промову прикрашають, по-перше, досконале знання як своєї системи, так і тих учень, проти яких доводиться виступати, а по-друге — досконалість зовнішньої форми. Досконалою визнавалася промова, вільна від грубих, неоковирних, неграмотних висловів; легка, природна, проста; ясна; складна, послідовна; цікава за змістом.

Прикрашенням промови вважали і такі моменти: високий авторитет її автора, довір'я і прихильність до нього; готовність вислухати виступ з боку аудиторії; відсутність боязні в оратора; знання помилок супротивників і переконання в перевагах власної тези; вміння швидко сприймати висловлене супротивниками; здатність швидко вникати в їхні думки і знаходити на них відповіді; вміння захоплювати аудиторію «чарами» промови; здатність якнайкраще передати смисл аргументів; не виявляти депресії під час дискусії; не бентежитися; не затинатися; не втрачати самовладання; не виявляти втоми.

З усього сказаного випливає, що ранньобуддистська логіка була вплетена в загально-філософські концепції, залежала від їх засад. До того ж, навіть у системі теорії ораторського мистецтва, риторики елементи логіки були незначними епізодичними вкрапленнями.

Другий період. Логіка школи ньяя

До другого періоду розвитку індійської логіки відносять діяльність споріднених філософських шкіл вайшешика і ньяя. Перша займалася переважно натурфілософськими проблемами, а друга — логікою.

Найдавнішою пам'яткою логіки ньяя, що дійшла до нас, є зібрання 538 сутр1 Готами в п'яти книгах.

Існує думка, що будь-який умовивід в розумінні школи ньяя — в кінцевому підсумку аналогія. І для таких висновків є вагомі підстави, оскільки засновник школи ньяя Готама навчав: в умовиводі підстава доводить те, що має бути доведено вказівкою на подібність із прикладом або на відмінність від нього.

Вчення ньяя проникнуте традиційною для індійської філософії ідеєю: осмислення категорій виступає не як простий засіб істинного пізнання, а як сама справжня повна істина, що несе звільнення стражденному людству.

Третій період

Цей період індійської логіки називають періодом її розквіту.

Історія знає багатьох видатних індійських теоретиків у сфері буддистської логіки середини першого тисячоліття нової ери. Проте справжнім творцем буддистської логіки вважається Дигнага, який відокремив її від філософії й розробив струнку систему логіки як самостійної науки. Головним твором цього мислителя є праця «Про джерела пізнання».

Сутність умовиводу, на думку Дигнаги, ґрунтується на нерозривному зв'язку понять, які створюються нашим мисленням.

Дигнага створив учення про три властивості логічної підстави, згідно з яким вона (підстава) має бути: