Сторінка
5
Німецький логік і математик Г.Фреге (1848-1925) розробив концепцію смислу і значення, згідно з якою предмет, який носить дане ім'я, — це предметне значення даного імені, а зміст імені — це його смисл, тобто за Фреге, смисл — це спосіб, ягоїм мовний знак (ім'я) позначає предмет.
Предметне значення мовного виразу може бути істинним або хибним, а смисл мовного виразу, тобто його зміст, може бути зрозумілим або незрозумілим тією чи іншою людиною. Зрозуміти смисл мовного виразу означає його засвоєння. У процесі засвоєння мовних виразів потрібно спочатку правильно зрозуміти смисл мовних виразів (що саме виражає те або інше ім'я, термін, в певному контексті, яку інформацію вони містять у собі), а потім адекватно встановлювати їх предметне значення, тобто співвідносити з реально існуючими або з абстрактним об'єктами.
У сучасній логіко-лінгвістичній літературі співвідношення між іменем і його смислом та предметним значенням зображають за допомогою наглядної моделі (схеми), яка дістала назву "семантичного трикутника".
Слово "референція" (лат. - називати, позначати) означає те ж саме що денотат, тобто стосується процесу встановлення відношення між предметом і його іменем.
Для референції (вказівки, назви, позначення) окремого предмета з метою виділення його з певного класу використовують такі способи:
а) називають особисте (власне) ім'я предмета;
б) дають теоретичний опис предмета, як носія певних специфічних властивостей та ознак, без вказівки особистого імені. Такий спосіб називають дескрипцією (лат, - опис). Автором теорії дескрипції є філософ, логік, математик Б.Рассел (1872-1970). Наведемо приклади дескрипцій, які вказують на предмет: "автор Кобзаря", "засновник науки логіки", "римський юрист", "Кримінальний кодекс України". Усі дескрипції поділяються на визначені, тобто такі, що вказують на конкретний предмет ("перший президент України", "автор першої кодифікації права"), і невизначені, які вказують на будь-який елемент з певного класу ("якась книга", "український юрист", "працівник органів внутрішніх справ"). Для дескрипції предметів використовується висловлювання з операторами (знаками) дескрипції: "існує "х" .", "такий "х" , що ."; "той "х", якому притаманна властивість Р" та ін. Символічне позначення оператора (знака) дескрипції — "ІхР/х/", де "І" - позначає дескрипцію, "х" - предметна змінна (предмет думки), "Р" - властивість (предикат), яка приписується предмету думки.
У логічній семіотиці відповідно виділяють:
♦ логічний синтаксис;
♦ логічну семантику;
♦ логічну прагматику.
Логічний синтаксис — це розділ логічної семіотики, який вивчає відношення між мовними знаками в структурі логічної теорії.
Логічна семантика — це розділ логічної семіотики, який вивчає відношення між мовними знаками та їх значеннями в структурі логічної теорії.
Логічна прагматика — це розділ логічної семіотики, який вивчає відношення між мовними знаками та носіями мови в структурі логічної теорії.
Зверніть увагу на те, що треба розрізняти поняття: «семантичне значення знака» і «прагматичне значення знака».
Семантичне значення знака є сталим і незмінним у різних контекстах. На відміну від нього, прагматичне значення є відносним: воно залежить від знань, вірувань, бажань, намірів конкретної людини, а також від позамовного контексту (наприклад, від місця, часу, фізичних, культурних, історичних обставин промовляння якогось мовного вислову).
♦ У кримінології навіть були сформульовані прагматичні парадокси, які пов'язані саме з прагматичним значенням того чи іншого вислову. Одним із таких парадоксів є парадокс суспільної небезпечності діяння.
У соціологічному аспекті термін «суспільна небезпечність» означає таку властивість діяння, яка пов'язана з актуальним або потенційним руйнуванням життєво важливих соціальних структур. У цьому смислі термін «злочин» позначає будь-які дії, які чинять або можуть чинити суттєву шкоду інтересам суспільства та його членам.
У правовому аспекті термін «злочин» означає тільки те, що заборонено законом під страхом кримінального покарання. У такому контексті висловлювання «злочин є суспільно небезпечним діянням» перетворюється у висловлювання: «Діяння, яке заборонене кримінальним законодавством, є суспільно небезпечним* Таким чином, термін «суспільно небезпечне діяння» у правовому контексті змінює свій денотат та смисл і набуває явно вираженого юридичного характеру. Усе це свідчить про те, що терміни «злочин» і «суспільно небезпечне діяння» мають різні значення в соціологічному і правовому контекстах. Парадокс суспільної небезпечності діяння виникає саме у випадку, коли ці контексти змішуються.
Логічна семантика", логічний синтаксис", "логічна прагматика" є розділами металогіки, яка вивчає логічні числення і формалізовані логічні теорії. Металогіка (метатеорія) здійснює рефлексивний аналіз логічних теорій (формальних систем знання), створюючи для цього спеціальну систему понять — "метасимвол", "метатермін", "метависловлювання", "метаформула" та ін.
Окрім вимірів знакового процесу, розрізняють також його рівні. На першому рівні семіозису інтерпретатор безпосередньо включений у знаковий процес. На другому рівні він абстрагується від своєї участі у знаковому процесі та робить спробу дослідити його структуру на іншому, вищому теоретичному рівні. Таких рівнів семіозису може бути нескінченна кількість. Кожен з них представляє різні рівні абстракції при розгляді одного й того ж знакового процесу.
Для розрізнення рівнів аналізу знакового процесу в логіці запроваджуються два поняття:
♦ об'єктна мова;
♦ метамова.
Об'єктна мова — це мова, за допомогою якої фіксується, описується окрема предметна (позамовна) дійсність.
Метамова — це мова, засобами якої описуються і досліджуються властивості та відношення об'єктної мови.
Отже, якщо об'єктна мова — це предмет аналізу, то метамова — засіб такого аналізу.
Змішування метамови й об'єктної мови може призвести до парадоксів і протиріч. Це зауваження стосується не стільки мов логіки, скільки природних мов, де відсутнє чітке розрізнення між цими двома рівнями.
Парадокс— це міркування, яке приводить до двох протилежних висновків. Існує такий варіант парадоксів, коли міркування, що здається правильним, приводить до висновку, який суперечить життєвому досвіду і загальновизнаним істинам.
У логіці королем парадоксів вважається парадокс «Брехун» Його відкриття пов'язують з ім'ям давньогрецького філософа (мегарської школи) Евбуліда (IV ст. до н. є).
Завантажити реферат