Сторінка
6

Мислення і мова

Види мислення — практичне (емпіричне) і теоретичне, професійне (як єдність практичного і теоретичного мислення). їх різновидами є буденне і наукове, філософське і художнє, інженерне і технологічне, і т.д.

В історії філософії поділ мислення людини на практичне і теоретичне вперше був здіснений філософами античності (Платон, Арістотель), в Новий час Кант, Гегель та інші філософи визначали особливості практичного і теоретичного мислення, їх функції.

Практичне мислення формується і розвивається у процесі безпосередньої життєдіяльності людини. Воно нерозривно зв'язано з конкретними діями, які здійснює людина в таких видах діяльності як гра, навчання, професійна робота, суспільна праця і виконує функцію обгрунтування діяльності. Психологи називають практичне мислення "мисленням в дії".

Практичне мислення спрямоване на вирішення практичних завдань і проблем; на вирішення проблемних ситуацій, які виникають перед людиною або соціальною групою; інтелектуальну підготовку до фізичного перетворення дійсності — постановка мети, складання плану дій, пошук засобів, необхідних для досягнення мети.

Термін "практичне мислення" також використовують у значенні як доцільне, обумовлене лише метою і діями людей. Для характеристики практичного мислення можна скористатись принципом середньовічного філософа У .Оккама — "Не множити сутність без потреби".

Київський логік А.Т.Ішмуратов при аналізі практичних розсудів, які опредмечують практичну думку, називає наступні особливості — розсудливість, раціональність, доцільність, логічність.

Розсудливість означає, що людина обговорює сама з собою або з кимось іншим способи виконання діяльності, її результати і можливі наслідки, тобто осмислює по суті діяльність, яку вона здійснює.

Раціональність означає оцінку діяльності людиною, яка практично реалізує певний план, програму, схему, норму поведінки і т.д. Раціонально мисляча людина завжди співвідносить свою практичну діяльність з ідеальними планами, схемами, нормами і дає оцінку в певному контексті і ситуації.

Доцільність означає дію, яка оцінюється як засіб для досягнення мети. Синонімом терміну "доцільність" є термін "корисність" ("Корисно займатися спортом", "Доцільно частіше бувати на свіжому повітрі").

Логічність означає, наскільки логічно зумовлена (обгрунтована) та або інша діяльність, поведінка, чи виводиться вона з необхідністю із попередньої; чи імпульсивна вона, чи логічно обгрунтована попереднім планом, програмою.1

В практичних розсудах (висловлюваннях і умовиводах) головним є усвідомлення і доведення про необхідність, або бажаність, або потрібність здійснення певних дій. Бажаність, потрібність, необхідність, доцільність є вихідними положеннями (принципами, постулатами), на підставі яких у сфері практичного мислення логічно обґрунтовується здійснення планів і програм (намірів).

Теоретичне мислення — це сфера "умогляду" (за Арістотелем), сфера "чистого" розуму, який будує теоретичні системи знання, не звертаючись безпосередньо до чуттєвого досвіду; це сфера всезагальних абстракцій (понять). Всезагальним Арістотель називав "те, що є завжди і всюди".

У процесі реального мислення сучасної людини практичне і теоретичне мислення взаємопов'язані і зумовлюють один одного. Практичне мислення здійснюється у процесі безпосередньої, чуттєво-конкретної взаємодії людини з оточуючим його світом. Воно:

а) наповнює теоретичне мислення новим змістом, дає вихідний матеріал для теоретичного аналізу і синтезу, для формування і розвитку нового знання в науці, філософії;

б) конкретизує теоретичне знання шляхом розробки особливих понять і методів для його практичного використання, тобто здійснює процес "сходження" від абстрактного до конкретного, від всезагального до одиничного.

Теоретичне мислення формує системи знання (теорії), які використовуються на практиці й, таким чином, дають можливість більш глибоко "оволодіти" предметами і явищами об'єктивного світу, зрозуміти їх сутність.

Історично, в результаті впливу теоретичного мислення на практичне, шляхом використання теоретичного знання на практиці, практична діяльність людей стає все більш раціональною, системною, зумовленою теоретичним розумом.

Синтезом практичної діяльності і мислення є досвід.

Термін "досвід" (етреігіа) в сучасному філософському словнику визначається таким чином: "Досвід — сукупність знань і навичок, набутих на основі і в процесі безпосередньої практичної взаємодії людей із зовнішнім світом; форма засвоєння людиною раціональних здобутків минулої діяльності".1

Досвід може бути об'єктивним (досвід або знання, накопичені людьми (людством)) у процесі свого історичного розвитку, тобто історичний досвід народів, націй, інших соціальних спільностей і суб'єктивний (досвід або знання, які набула окрема людина у процесі своєї особистої життєдіяльності). Суб'єктивний досвід поділяється на зовнішній (досвід праці, спілкування, взаємовідношень між людьми) та внутрішній (досвід свідомості).

Системне мислення. Сучасна людина мислить усе більш системно. Системне мислення — це процес оперування системними поняттями, які відображають взаємозв'язок об'єктів (предметів думки) між собою. Основні системні поняття: "система", "елемент", "структура", "організація", "цілістність", "частина", "взаємозв'язок". Об'єктивною основою виникнення і розвитку системного мислення є факт існування матеріальних (фізичних) об'єктів, які виступають перед пізнаючим суб'єктом як певні цілісності й, натомість, ці різноманітні об'єкти взаємопов'язані між собою і взаємовпливають на розвиток цих об'єктів. Розглянемо значення основних системних понять.