Сторінка
5
Прагматичні властивості та відношення (прикладами останніх є: стилістичні характеристики мови, які забезпечують адекватніше сприймання повідомлень, оптимальне для їх розуміння; характеристика припустимої стискуваності тексту, за якої зберігається його зрозумілість тощо), на відміну від синтаксичних і семантичних, не піддаються вираженню засобами самої знакової системи, яка служить для передачі повідомлень, а виявляються при її сприйманні інтерпретатором. Ці властивості та відношення характеризують процес розуміння знакової системи людиною, яка сприймає цю систему.
Символічна (математична) логіка є новим етапом у розвитку формальної логіки. Вирази, якими вона оперує, записуються з допомогою штучної мови — мови символів, зокрема алгебраїчних знаків. Наука про знаки, як відомо, називається семіотикою. Логіку цікавлять ті знаки, які використовуються в штучних мовах науки. Символи, до яких вдається логіка, подібні до тих знаків, які використовують в інших науках — математиці, хімії тощо.
Систему символічних позначень, яку використовують у тій чи іншій науці, називають мовою символів. її не слід ототожнювати з природною, тобто звичайною мовою. Мова символів існує тільки на основі природної мови. Вона є лише допоміжним мовним засобом, хоча використання її в науці має велике значення. Мова символів не універсальна, оскільки використовується зі спеціальними науковими цілями. Та чи інша мова символів має смисл тільки у відповідній науці. Лише за допомогою звичайної (природної) мови можна розкрити смисл і значення символів, які вводяться.
Мовою символів можна виразити лише загальнозначуще для всіх людей, тобто ті зв'язки і відношення дійсності, які не залежать від поглядів, ідеалів, почуттів людей. Мова символів дає можливість:
—скорочено фіксувати різноманітні співвідношення між об'єктами, які вивчаються;
—виділяти логічні зв'язки і відрізняти їх від синтаксичних;
—за виглядом формули робити висновок про характер відношення між об'єктами, що фіксуються в ній (за умови знання введених символів);
—виражати за допомогою формул готовий результат і водночас шлях, на якому можна одержати цей результат.
Мова символів, що використовується в певних галузях знань, має міжнародне значення, полегшуючи обмін науковою інформацією.
У формулах, які виражають структуру думок, одні символи замінюються іменами конкретних предметів, взятих з тих чи інших предметних галузей, інші — містяться (не замінюються) також у всіх конкретних за змістом думках, що мають дану структуру. Перші символи (знаки) називаються логічними змінними, другі — логічними постійними (константами). Останні зберігають свої властивості для будь-яких предметних галузей. У формулі «Всі 5 є Р» логічні змінні — «5» і «Р», а логічні постійні — «всі» та «є».
При побудові строгої логічної теорії символами позначаються не лише логічні змінні, а й логічні постійні. Цим не тільки досягають скороченого запису, а й усувають багатозначність слів, що виражають логічні зв'язки, постійні. Так, у наведених судженнях зв'язка «є» виражає різні логічні зв'язки:
1. Всі прямокутні ромби є квадрати.
2. Атом є подільний.
3. Прут є ріка.
У першому судженні слово «є» виражає відношення рівнозначності понять, у другому — включення підмножини в множину, в третьому — відношення елемента множини до множини. Відношення між суб'єктом і предикатом (логічним підметом і логічним присудком) у таких судженнях позначаються різними символами.
Логічні змінні, на місце яких підставляють найрізноманітніші судження, що характеризуються лише з точки зору їх істинності чи хибності, будемо позначати буквами а, Ь, с тощо. Логічні змінні, на місце яких підставляють слова, які фіксують властивості і відношення, — буквами 5, Р, К. Логічні змінні, на місце яких підставляють імена, що означають індивідуальні предмети, позначатимемо за допомогою символів х, у, г тощо. Зазначимо, що поняття, які відображають властивості і відношення предметів, у логіці називають предикатами.
6. Види і типи мислення.
У філософській та психологічній літературі дається класифікація мислення за типами, видами, засобами на певних підставах. Так, до типів мислення відносять конкретне і абстрактне, інтуїтивне і дискурсивне, наочно-образне і концептуальне (понятійне, системне).
Конкретне мислення — це розумовий процес відображення і оперування найпростішими, конкретними поняттями, які визначають предмети і явища об'єктивного світу в їх безпосередній данності людині.
Абстрактне мислення — це розумовий процес сходження від конкретного до абстрактного, тобто, пізнаючи конкретний предмет чи явище, суб'єкт пізнання абстрагується (лат. аЬзігакііо - уявне відвертання) від несуттєвого в предметі і виділяє суттєве, яке фіксується засобами мови у формі понять (абстракцій). Головна особливість абстрактного мислення — це оперування абстрактними поняттями і на їх підставі створення нових абстракцій за допомогою логічних методів аналізу, синтезу, узагальнення тощо.
Дискурсивне (лат. сіівсигзиз - міркування) — це розсудливе, обгрунтоване попереднім знанням мислення. Поняття "дискурсивне мислення" ще має значення як "логічне", "обгрунтоване", "доказове", тобто мислення, яке доводить певні положення з точки зору їхньої істинності, переконливості.
Недискурсивне мислення — це інтуїція та уявлення. Термін "інтуїція" (лат. іпіиШо - пильно, уважно дивитись) має дуже багато значень. У сучасній літературі його вживають у таких значеннях:
—миттєве осягнення сутності речей, миттєве розуміння чогось, миттєвий умовивід;
—передбачення оптимального варіанта в пошуку, передчуття проблеми;
—згадування, раптова здогадка;
—здатність швидко розглянути суть питання;
—здатність до синтезу знання;
—загальний погляд або узагальнене сприйняття;
—інсайт, або відкриття;
—підсвідомий розум, який дає істину, обминаючи логічні міркування і доведення.
Отже, інтуїція — це такий розумовий процес, який миттєво охоплює істину (суть проблеми, питання, задає напрям пошуку та ін.) без суворого логічного доведення і приводить до нового знання. В цьому розумінні інтуїція (інтуїтивне мислення) протиставляється дискурсивному (абстрактно-логічному) мисленню, яка "досягає" істини більш довгим шляхом на підставі доведення і спростування.
На рівні двох універсальних типів відображення дійсності у мозку людини — чуттєвого, наочно-образного та абстрактно-логічного мислення — вирізняють чуттєву та інтелектуальну інтуїцію.
Уявлення — це інтелектуальна здатність відтворювати образи минулого, також створювати образи майбутнього у певній понятійній формі. Залежно від функціональної ролі, уявлення поділяють на творчі і нетворчі. Наприклад, здатність уявити собі образи минулого (згадувати минуле) є не творчою, а репродуктивною уявою, проте створення образів майбутнього є, безумовно, проявом творчої уяви.
Завантажити реферат