Сторінка
3

Дисидентський рух в Україні (60-70-х рр. ХХ ст.)

Отже, шістдесятники - нове плідне покоління письменників, до якого

належали Ліна Костенко, Василь Симоненко, Іван Драч, Іван Світличний, Євген Сверстюк, Микола Вінграновський, Алла Горська та Іван Дзюба. Походили вони з різних куточків України, хоча діяли переважно в Києві та Львові. Вони активно виявляли себе не лише під час хрущовської відлиги, а й значно пізніше, хоч це й було набагато безпечнішим. Багато шістдесятників у 90-х рр. стали депутатами Верховної Ради незалежної України.

2.2 Найвизначніші представники шістдесятників

Шістдесятництво безсумнівно вважається одним з найцікавіших явищ української літератури середини ХХ ст. Розглянемо короткі біографічні дані та основні твори найбільш відомих шістдесятників.

Ліна Костенко - народилася 19 березня 1930 р. в містечку Ржищеві на Київщині в учительській сім'ї. З 1936 р. жила в Києві, де й закінчила середню школу. Потім навча­лася в Київському педагогічному інституті. В 1956 р. закінчила Мос­ковський літературний інститут.

В літературу Ліна Костенко приходить у післякультівську добу на хвилі «хрущовської відлиги» разом з такими поетами-«шістдесятника­ми», як І. Драч, Б. Олійник, Т. Коломієць, В. Симоненко, М. Вінграиовський.

Ліна Костенко належала до покоління дітей війни. Вона мало розповіда про сво дитинство, і лише в поезіях проскакують рядки про «балетну школу» замінованого поля та «дитинство, вбите на війні». Схоже, ця печать війни лишилася на душі й долі Ліни Костенко на все життя. А ще – на початку 60-х була активна участь у роботі Клубу творчої молоді, навколо якого гуртувалися Дзюба, Сверстюк, Світличний, Горська, Танюк, Симоненко та багато інших молодих митців. Уже перші акції КТМ – постановки вистав за творами напівзаборонених Миколи Куліша та Бертольда Брехта, вечори молодої поезії, вечори пам яті Леся Курбаса та Василя Симоненка, поетичні акції біля пам ятника Шевченкові – одразу потрапили «на олівець» до «компетентних органів». 8 квітня 1963 року на ідеологічній нараді секретар ЦК КПУ з ідеології Скаба відкрито дав сигнал до погрому молодих: «Формалістичні викрутаси зі словом неминуче призводять до затемнення ідейно-художнього змісту твору. А що справа саме така, свідчать деякі твори молодих поетів Вінграновського, Драча, Костенко». Нову поетичну книжку Ліни Костенко «Зоряний інтеграл», яка мала побачити світ 1963 року, було розсипано, така ж доля спіткала через десять років і збірку «Княжа гора»: авторка не погодилася поміняти там ані слова.

Творчий доробок поетеси досить вагомий. Перша збірка «Промін­ня землі» вийшла в 1957 р. На сьогодні Л. Костенко авторка близько десяти поетичних книг, серед яких найвідоміші: «Мандрівка серця» (1961), «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), «Вибране» (1989) тощо. Перу пи­сьменниці належить історичний роман у віршах «Маруся Чурай» (1979), за який вона удостоєна Державної премії ім. Т. Г. Шевченка.

У 70-ті роки Ліна Костенко потрапила у «чорний список», складений особисто секретарем ЦК КПУ з ідеології Маланчуком. Лише після його відходу в 1977 році у світ виходить збірка віршів «Над берегами вічної ріки», а через два роки – спеціальною постановою Президії СПУ – історичний роман у віршах «Маруся Чурай», що пролежав без руху шість років. Роман одразу ж став поді ю, восьмитисячний наклад розійшовся за кілька днів, так само, як і повторне стотисячне перевидання в серії «Романи та повісті» (видавництво «Дніпро»), здійснене через три роки. А виконання ці ї драми народними артистками Нілою Крюковою та Галиною Менкуш у 1981 році вилилося в суд над «буржуазными националистками»: Костенко і Крюкову звинуватили у спробі «организации националистического восстания». У 1987 році «Марусю Чурай» і збірку «Неповторність» Ліни

Костенко було удостоєно Шевченківської премії. З початком 90-х інтерес до творчості Ліни Костенко незмірно зроста . ї «Вибране» 1989 року відразу стала раритетом, її цитують, про неї пишуть книжки. Багато хто з її колег-шістдесятників, скориставшись моментом, прикрасив груди депутатським значком. Вона ж у той час демонстративно грюкнула дверима СПУ і знову пішла «в духовну еміграцію». Свої вчинки вона пояснила двома поетичними рядками: « .і знов сидять при владі одесную. Гряде цинізм – я в ньому не існую». ї стосунки з новою владою були майже такими, як і в сумнозвісний «період застою»: її намагалися не помічати, потім спробували «приручити». Але коли у 2000 році з нагоди сімдесятиліття Ліни Костенко Леонід Кучма нагородив її орденом Ярослава Мудрого V ступеня, вона відмовилася йти на церемонію вручення. «Передайте, що мені державна біжутерія не потрібна», – відповіла вона на запрошення. Своє «затвірництво» Ліна Костенко порушила тільки у вересні 2004 року, коли погодилася стати довіреною особою Віктора Ющенка. «Я даю йому своє ім’я, як знак того, що я йому вірю, і якщо хтось вірить мені, нехай він повірить і Віктору Андрійовичу», – сказала тоді Ліна Василівна. Але й після виборів вона не проміняла свій робочий стіл на велику політику.

Самобутня творчість Л. Костенко, митця непростої до­лі, безкомпромісного й сміливого, ліричного й громадян­ськи активного, характеризується ідейно-тематичним і жанровим розмаїттям ліричних і ліро-епічних творів, твор­чими пошуками в царині форми вірша, строфічної будови.

Книги Л. Костенко «Над берегами вічної ріки» (1977), «Маруся Чурай» (1979), «Неповторність» (1980) стали небуденними явищами сучасної української поезії, явищами, які помітно впливають на весь її дальший розвиток. Перу поетеси належать також збірка поезій «Сад нетанучих скульптур» (1987) та збірка віршів для дітей «Бузиновий цар» (1987).