Сторінка
2

Петро Панч (Петро Йосипович Панченко) – життя і творчість

Найбільш вдалі у Петра Панча мовні самохаракте­ристики персонажів і сатиричні портретні зарисовки. Навіть у невеликому уривку сцени допиту слідчим кур­куля Кендюха з оповідання «Гриць і Микола» можна простежити довершеність портретної і мовної характеристики Панчем хитрого, підступного ворога Радян­ської влади, який прикидається ображеним темним му­жиком. На початку допиту в нього зневажливий, глуз­ливий тон нагло впевненого у своїй безкарності злочин­ця, потім з'являються улесливо-перелякані нотки, серед яких проскакують грубі інтонації й вирази, що викри­вають справжню хижацьку натуру куркуля.

Іноді Панч вихоплює з життя смішні епізоди і вклю­чає в текст, здавалося б, не зв'язані з основним сюжетом комічні сцени. Проте вони надають творові характер конкретної життєвості, неповторної індивідуальності і забарвлюють його колоритом особливого авторського світосприймання.

Нерідко в комічні ситуації потрапляють позитивні герої, як це сталося, наприклад, з Васильком і Грицьком у розвідці («Син Таращанського полку»). Коли хлопчи­ки поповзли по капустиці, Шарко подумав, що вони граються, і став весело гавкати і хапати їх за литки.

Зустрічаються в творах Петра Панча і в'їдлива іронія, і сарказм.

В оповіданні «Три копійки» письменник висміює за­кладену в селян постійним примусовим нагадуванням звичку молитися. Але тут можна помітити і співчуття до людей, адже не вони винні в їхній темноті й неосві­ченості.

І вже ніякого жалю немає в художника до тих, хто прийшов в чужу країну, щоб вбивати й грабувати. З гні­вом і сарказмом письменник малює зовнішній портрет і внутрішню характеристику ворога.

Розглядаючи поетику Панчевої новелістики, В. Г. Дончик висловив цікаву думку про природу гумору пи­сьменника. Дослідник вважає, що слід говорити «вза­галі про гумористично-іронічний підхід до дійсності як складовий елемент Панчевої естетичної концепції, його тверезо-реалістичного, з остеріганням зайвої пате­тики, погляду на людину».

Основною ознакою Панчевих творів є народність.

Змалку заполонили душу майбутнього письменника любов до рідної землі, її чарівної природи, чудових пі­сень, влучної і мелодійної мови. Скарби ці потім розси­пались дорогоцінним намистом по сторінках його творів.

Але найбільше відчувається в творах письменника любов до людей (навіть уже в перших творах — любов до простого, неосвіченого, наляканого життям селянина-незаможника) і віра в людину, в її високі духовні можливо­сті. Від уваги до «маленької» людини до усвідомлення величі народу, багатої історії його героїчної боротьби — такий творчий шлях Петра Панча.

Письменники, критики, літературознавці, яким дове­лось зустрічатись з Петром Панчем, неодноразово зга­дували, з якою відповідальністю, серйозністю і вимог­ливістю ставився він до дитячої літератури. Петро Йоси­пович говорив, що, тільки працюючи над дитячими тво­рами, він вперше з великою гостротою відчув надзви­чайну відповідальність за кожну фразу, за кожний об­раз, за кожне слово.

Письменник поважав в дітях не тільки людей .май­бутнього, але й бачив у кожній дитині частку суспіль­ства сьогоднішнього, якій можна і треба доручати важ­ливі справи. Одна з таких справ, на його думку,— берег­ти історичну пам'ять народу. Петро Йосипович радив дітям записувати «з уст старих, бувалих людей розпові­ді про своє село, район, місто, про історію краю, сього­днішні славні діла .»

Стали хвилюючим художнім матеріалом для пізнан­ня історії країни, нашого суспільства і ті життєві спосте­реження і роздуми, які залишив нам у спадщину Петро Йосипович Панч.