Сторінка
5

Поезія рідного краю: творчість В.Рябого та Я.Руданця

Ось що розповів мені сам автор про свою працю: збірка віршів “Раїна” – збірка любовної лірики. У ній я розповів не лише свою любов до жінки. Я мав на мені описати щось більше і, можливо, деяких випадках навіть важливіше. В образі жінки я втілив всю Україну, а у своїх віршах виразив свою невимовну любок до неї”. Після цих слів я просто не могла написати і описати всі ті теплі почуття і всю ту ніжність, з якими він розповідав про любов до України. Я ще раз переконалася, що ця людина є справжньою людиною з великої літери. Я зрозуміла, що Ярослав Руданець є вірним сином матінки своєї України, адже так любити рідну батьківщину може лише справжній патріот.

Ярослав писав. Дивлячись ввись, не оглядався, бо знав: окрім Всевишнього не допоможе ніхто. Були злети і падіння. Як у всіх. Не все відразу дається. Небо поезії хоче високого слова, а його знайти – треба присвятити цьому все життя до останнього подиху. Мешкаючи в Коломиї, на початку 90-х років зустрів лауреата Державної премії України імені Тараса Шевченка Тараса Мельничука, який, до речі, дослухався до всіх, хто хоч трохи володів пером. Саме він і підказав: “Треба шукати чогось свого, ход одного, але дивного образу. Благословляю на творчий пошук!” І зваживши на пораду майстра поезії, Ярослав Руданець невдовзі несподівано відкрив свою раїну (пірамідальну тополю) на Івано-Франківщині, проявився також як автор текстів понад 20 пісень, які виконують народний артист України Володимир Пірус, заслужений артист України Михайло Попелюк, інші співаки краю. Не заспокоюючись, він продовжує шукати свою, може, і негучну, але щиру, світлу ліричну струну .

[6, с. 6]

Такі щирі та світлі слова можна прочитати про Ярослава Руданця, взявши до рук його збірку ліричних віршів “Раїна”. Ця збірка – неабияка спадщина для майбутніх поколінь, адже вона вміщає чотириста три вірші – шедеври, у кожному з яких автор висловлює свої щирі почуття до України.

Перший вірш цієї збірки “Шаную щастя” одразу ж привернув мою увагу і я не могла відірватися від книги; перечитуючи і насолоджуючись судовими, влучними словами автора. Він так точно описував свої почуття та емоції, використовуючи прості слова. Ярослав Руданець так уміло керую словами у віршах, як у спекотний день сонце управляє своїми променями, посилаючи їх рівномірно на землю.

Мені хотілося б описати і висловити свої думки з приводу кожного вірша збірки “Раїна” та я боюся, що тоді моє дослідження стане надто довгою. Також боюся, що деякі мої думки можуть здатися комусь неправильними, адже це поезія, і кожен її сприймає по-своєму, отже у кожного буде своя думка.

Ще одним дивовижним віршем цієї збірочки є вірш “Мить”.

Серденько щемить,

Хтось його хвилює –

Благодатну мить

Під дощем малює.

Здається, що такі прості і відомі всім слова використав автор, а як милозвучно і прекрасно звучать ці рядки.

Вірш “Поспішаймо кохати” я не могла обминути увагою, адже у ньому автор порушує проблему скороминучості людського життя. Поет доводить, що кохання – найкраще почуття у світі, а не спробувавши його, жаль вмирати.

Хочем ми чи не хочем:

З-під трави, з-під хреста

Не розплющимо очі

І кохані уста.

Сад цвіте біля хати,

В небі хмарка пливе.

Поспішаймо кохати.

Ще не пізно. Живем.

У вірші “Раїна” автор називає тополю символом кохання і висловлює свою шанобливе ставлення до рідного дому.

А закінчити свою розповідь – дослідження про Ярослава Григоровича Руданця я б хотіла віршем із збірки “Раїні”, який мені здався просто чудовим. Ним автор завершив збірку, а по рахунку він чотириста четвертим.

Я міг не народитись

Та народився все ж –

Любов’ю нагордитись,

Яка не має меж.

Залюбленим і любим,

Готуюсь в потім,

Тут – під крислатим дубом.

Свій залишаю слід.

ВИСНОВОК

Якщо українці – нація поетів, то Коломия – однин із осередків поетичної України.

[14, с. 1]

З цих рядків я розпочинала писати вступ до своєї науково роботи для того, щоб підкреслити значення свого міста в поезії, адже саме в ньому проживає велика кількість талановитих поетів. Хоча ми й небагато чули про них. Та це не тому, що вони погано пишуть, а тому, що не мають змоги видати і показати світу всі свої вірші.

Так як я вже згадувала на початку своєї роботи, мені не зрозуміле ставлення деяких підлітків до поезії і взагалі до книги. Багато хто з моїх друзів цікавляться написанням моєї роботи, розпитували як її писати. Неодноразово я чула питання: А для чого вона тобі? Що ти хочеш довести чи дослідити за допомогою цієї наукової роботи?

Вислуховуючи всі ці питання, я вирішила провести ще одне експериментальне дослідження. Воно полягло в тому, щоб зацікавити і переконати своїх друзів, на основі того матеріалу, що я використовувала у своїй роботі, в тому, що література – це скарб, який залишають по собі покоління, а поезія – це світ, який кожна людина може знайти в окремому вірші і зрозуміти по-своєму. І в мене це вийшло. Багато хто з них почав читати вірші, особливо тих авторів, про яких я писала в роботі.

Другим завданням, яке я поставила собі, починаючи писати роботу, було вияснити що спонукує поетів (а саме В.Рябого Я.Руданця) писати. З мого дослідження зрозуміла, що Василь Рябий пише, бо не може не робити цього, адже хоче залишити своїм нащадкам пам’ять про себе і навчити їх чогось через книгу. Щодо Ярослава Руданця, то відповідь на своє питання я знайшла в одному із номерів газети “Вільний голос”. Ось, о з цього приводу сказав поет: “Я пишу, бо часом, читаючи якусь збірку не знаходжу там вірша якого хотів би знайти. Отож, сідаю і пишу його сам”.

[1, с. 10]

Досить неприємним для мене виявився той факт, що дуже часто у поетів не має коштів для того, щоб видати збірку. Але дякувати Богу, що знаходяться спонсори, завдяки яким ми можемо насолоджуватись віршами. Говорячи, наприклад, про Ярослава Руданця, хочеться подякувати тому, хто допоміг випустити збірку “Хвилина дощу”: Коломийському деревообробному заводу.