Сторінка
3
Відомо 107 байок, написаних цим невтомним трудівником, який, за словами Івана Франка, навіть у роки страшного затишку, застою та загального занепаду літературного життя в Україні не випускав із рук пера.
У байках "Вовк і Ягня", "Вовк і Кіт", "Вовк і Вівчарі" Л. Глібов відтворив безправне становище покріпаченого селянства. З боку поміщиків воно зазнавало нелюдських знущань.
Автор критикує суспільство, у якому постійно
.нижчий перед вищим гнеться,
А більший меншого тусає та ще й б'є.
Яскраво змалював байкар руйнування поміщицьких господарств, банкрутство панів у творі "Мірошник". Хома, колись добрий господар, занедбав своє господарство, бо "не гаразд за діло брався". Він не прислухається до порад, самовпевнено відповідає:
- Нехай лиш! Річка - не калюжа;
Води ще стане на весь вік!
Автор у алегоричній формі розкрив паразитизм та марнотратство поміщиків, показав їх жорстокість та нелюдське ставлення до кріпаків: "А за недогарок вони людей і лають, і мордують". Із презирством говорить він про панів: "Вони се так, бач, хазяйнують".
У байці "Ведмідь-пасічник" Л. Глібов висміяв вибори у земство, створивши пародію на царський суд, показавши уміння хижаків пристосовуватися до нових умов.
Своє перо сатирика Л. Глібов спрямовував на паразитизм, лакейство, лицемірство, неробство та егоїзм панства. У байці "Цуцик" автор засудив продажних, морально низьких людей, які за недогризену кістку з панського стола готові зрадити вірних друзів. Цуцик зверхньо ставиться до Бровка, бо дуже запанів, він байдужий до страждань колишнього товариша.
Леонід Глібов своєю байкарською творчістю "зробив значний крок уперед порівняно зі своїми попередниками і сучасниками", малюючи реальні картини тогочасної дійсності.
Висновки
Глібов. Це ім'я пам'ятне кожному. Леонід Глібов народився 5 березня 1827 року у Веселому Подолі. (тепер Семенівського району), але дитинство його минуло в селі Горбах, (тепер Глобинського району) поруч з батьківщиною Миколи Лисенка — Гриньками. У Горбах Глібов пізнавав красу народних звичаїв і пісень. Мати розповідала йому про батька і сина Гоголів, з якими була знайома. З дитинства він чув переказ, як Пушкін зупинявся у Горбах і читав «Евгения Онегина» . Звідси в 1840 році батько одвіз хлопця в Полтавську гімназію. А вже в 1841 році Глібов написав свій перший вірш «Сон». Похвала учителя російської словесності заохотила писати далі. 1847 року в Полтаві виходить з друку його перша збірка російських віршів.
Але вже десь із 14 — 15 років у ньому зрів український поет. Вирішальним чинником у цьому процесі став «Кобзар» Шевченка, який потрапив до його рук дуже рано. Навчаючись у Полтаві, Глібов зустрівся з поетом О. Чужбинським і захопився його віршами. Все це привернуло чутливе серце юнака до української мови і рідного письменства. Відтоді поет не кидав пера протягом 40 літ.
Реалізм Л.І.Глібова найбільше проявився в байкарській творчості. «Глібов, обік Гребінки, найкращий український байкопис», — засвідчував Іван Франко. У своїх кращих творах поет показав типові явища сучасності, висміяв суспільні вади. Покріпаченому селянству, а пізніше трудовому народу віддав він своє співчуття і симпатії. Його байкарська творчість викривала несправедливість у судах, хабарництво і казнокрадство чиновників, картала прислужництво, «правду чесала». Саме байками Глібов найближче стояв до народу. Пройняті любов'ю до простої людини, вони були «головним титулом заслуги сего талановитого поета» (І. Франко).
Леонід Глібов увійшов в українське письменство і як поет-лірик, у скарбниці якого маємо таку неперевершено гарну річ, як «Журба», що їй Микола Лисенко дав вічні крила. Не варт забувати ще й того, що глібовські «вірші для дітей міцно ввійшли в наші шкільні читанки» (М. Рильський). За останні роки українські видавництва не раз ощасливлювали дітей його творами.
Чимало зробив Л. І. Глібов і для українського культурного поступу. У Чернігові, де поет прожив більшу частку свого життя, він заснував «Товариство, кохаюче рідну мову». Учасники його ставили перші українські вистави та популярні «живі картини». Не отримуючи й п'ятдесяти карбованців платні на місяць, Глібов за власні кошти видавав двотижневик «Чернігівський листок» російською і українською мовами.
В. Самійленко 1893 року писав про Глібова: «Працюючи, не знав ти зради; із шляху певного тебе не відхилив ні острах, ні життя принади». У цих словах підкреслено головне в творчості Л. Глібова: любов до рідного українського народу, відданість йому до кінця. За п'ять днів до смерті поет написав останню байку «Огонь і Гай» з думою про «молодіж любую, надію нашу, квіти» — про дітей. Вся творчість Л. Глібова є неоціненним набутком передової культури українського народу.
Пам'ять про видатного байкаря Леоніда Глібова залишається у свідомості нових поколінь. Він є і буде улюбленим поетом українського народу. 1957 року у Веселому Подолі було відкрито пам'ятник Глібову. Його спорудили на свої кошти вдячні нащадки — селяни місцевої артілі. З високого постаменту дивиться поет у широкий рідний степ, немов промовляючи:
Там ясная зоря, як радість привітала,
Літала на коні там молодість моя .
Використана література
1. Бондар М. Леонід Глібов: Негативи, позитиви, маски //Слово і час.- 1997.- 4.- С.52-61
2. Бугаєвич І. , Зайченко І. Нові матеріали про Л.І.Глібова //Укр. мова і л-ра в шк.- 1985.- 8.- С.15-18
3. Гур’єв Б. Леонід Іванович Глібов // Глібов Л. Твори.- К., 1964.- С.3-28
4. Деркач Б. Леонід Глібов: Життя і творчість /Худож. Г.Балюн.- К.: Дніпро, 1982.- 252 с.: ілюстр.
5. Зубков С. Видатний байкар // Глібов Л. Твори.- К.,1988.- С.6-22
6. Зубков С. Видатний байкар // Глібов Л. Байки. Поезіїї.- К.,1991.- С.5-24
7. Історія української літератури другої половини ХІХ століття, Київ, 1979.
8. Колесник П. Творчість Леоніда Глібова // Глібов Л. Твори у 2-х т. Т.1.- К., 1974.- С.5-25
9. Колесник П. Український байкар // Гребінка Є., Глібов Л. Твори.- Донецьк, 1986.- С.125-126
Завантажити реферат