Сторінка
2

Письменники нашого краю: Марія Футор (Івано-Франківськ)

Коло броду тиху воду

Гладить ніч рукою.

Потемніли сині гори,

Сонце заховалось .

Тихий шепіт, наче морем,

Крони ся гойдали.

У 1998 р. була видана друга книжка Марії Фуштор, що називається “Мамина криниця.” Ця книжка посвячена донькам:

“Моїм юним донечкам

Світлані та Оксані з посвятою.

Хай криниця маминої

Любові ніколи для вас не зміліє.”

З маминої криниці поетеса черпає найніжніші почуття до рідної землі і своїх щедрих краян.

Мамина криниця – то уособлення найвищих моральних цінностей людини. Поетеса звертається до джерел духовності рідного народу, до його історичних коренів.

Найчастіше в полі зору авторки перебуває доля жінки – коханої дружини, і найперше, матері та матері – України:

“Мені бракує матері любові,

О, як я хочу матері тепла.

І ніжності, що в лагідному слові,

І мудрості розумного чола.”

(“Я хочу матері тепла”).

Брак материнського тепла є найбільшою втратою. І тоді

На вітрі хвіртка боляче порипує,

Шумлять тополі сумно у дворі,

А тиша, як душа розп’ята, схлипує,

Що так болить, що так болить мені.

(“Мамина криниця”).

Рідне село, музика його пісні і праці, щедрі душі людей – поетична палітра нової книжки. Лірична героїня, з чистим сумлінням і щирістю, переповнена відповідальністю за свій час, за не завжди втішну реальність життя.

Твори Марії Фуштор цікаві своєю безпосередністю, оптимізмом, вони сповнені віри в перемогу добра і світла. (“Не плач”).

Авторка тяжіє до філософського осмислення буття, намагається збагнути його нестримний плин, взаємозв’язок людини і природи, прагне “до гір торкнутися”, питає у “красенів білих” – лелек: “чи добре їм було в чужій стороні?”, коли “небо стримано й урочисто починало дощем бриніти” .

Її твори емоційно насичені, пройняті творчим неспокоєм, оспівуванням складного світу сучасника. Терпкий смак неповторності і людського неспокою, морального вивершення переповнюють кращі поезії книги (“Під сокири сад пустили”).

Аби “сумління не гризло душу” моральним кредом поетеси є її великі попередники – Т.Шевченко, Леся Українка, В.Стефаник, Ю.Федькович.

Марія Фуштор – лірик. Основа її творчого неспокою – особисте переживання. Тож найбільшої майстерності вона досягає в ліричних мініатюрах, прозорих як джерельна вода (“Чомусь говорять, що життя”).

Вірші поетеси охоплюють і вселюдські проблеми, і найінтимніші почуття, стверджують людяність, любов, красу, без яких “не проросте в душі зернина”. Світлі порухи людської душі розкрито у віршах “Де поділися твої слова?”, “Приснись мені”, “Я покличу тебе у ніч”, “Посиди зі мною”, “Подай руку мені”. По-своєму розкриває авторка і дитячий світ у поезіях “Весняночка”, “Чапля”, “Журавлик”, “Загляне тепле сонечко”, новорічній п’єсі “На балу у снігової королеви”.

Зараз Марія Фуштор проживає в Івано-Франківську де і творить свої шедеври, та видає книги.

.Кажуть, що поезія завжди приходить несподівано і безповоротно. Людина живе своєю працею . Але талант заставляє звідати муки і радості поетичної творчості.