Сторінка
2
Людина не в змозі змінити плин ройового життя. Це життя стихійна, а виходить, що не піддається свідомому впливу. Вільна людина тільки в особистому житті. Ніж більш він зв'язаний з історією, тим менш він вільний. “Цар — є раб історії”. Раб не може командувати паном, цар не може впливати на історію. “В історичних подіях так називані люди суть ярлики, що дають найменування подіїї, що, так само як ярликам, менш всього мають зв'язки із самою подією”. Такі філософські міркування Толстого.
Сам Наполеон щиро не хотів війни, але він раб історії — віддавав усі нові розпорядження, що прискорюють початок війни. Щирий брехун Наполеон упевнений у своєму праві грабувати й упевнений, що награбовані цінності — його законна власність. Захоплене обожнювання оточувало Наполеона. Його супроводжують “захоплені люди”, перед ним скачуть “замиравші від щастя, захоплені . єгеря”, він кладе підзорну трубу на спину “ щасливого пажа, щопідбіг,”. Тут панує один загальний настрій. Французька армія — це теж якийсь замкнутий “світ”; у людей цього світу свої загальні бажання, загальні радості, але це “помилкове загальне”, воно засновано на неправді, удаванні, грабіжницьких устремліннях, на нещастях чогось іншого загального. Причетність до цього загального штовхає на дурні вчинки, перетворює людське суспільство в череду. Ваблені єдиною спрагою збагачення, спрагою грабежу, що утратили внутрішню волю, солдати й офіцери французької армії щиро вірять, що Наполеон веде їх на щастя. А він, у ще більшому ступені раб історії, чим вони, загордився себе Богом, тому що “для нього було не нове переконання в тім, що присутність його на всіх кінцях світу . однаково уражає і валить людей у божевілля самозабуття”. Людям властиво створювати кумирів, а кумири з легкістю забувають, що не вони створили історію, а історія створила їх.
Як незрозуміло, чому Наполеон дав наказ про напад на Росію, так незрозумілі і дії Олександра. Усі чекали войну , “але ніхто не був готовий” до неї. “Загального начальника над всіма арміями не було. Толстой як колишній артилерист, знає, що без “загального начальника” армія попадає у важке положення. Він забуває скептичне відношення філософа до можливості однієї людини вплинути на хід подій. Він засуджує бездіяльність Олександра і його придворних. Усього їхнього прагнення “були спрямовані тільки на те, щоб . приємно провести час, забути про майбутню війні”.
Толстой ставить Наполеона в один ряд з Анатолем Курагиним. Для Толстого — це люди однієї партії — егоїстів, для яких увесь світ укладений у їх “я”. Художник розкриває психологію особистості, що увірувала у свою безгрішність, у безпомилковість своїх суджень і вчинків. Він показує, як створюється культ такої особистості і як сама ця особистість починає наївно вірити в загальну до неї любов людства. Але в Толстого дуже рідкі однолінійні характери. Кожен характер будується на визначеній домінанті, але його не вичерпується. “Л.Н.Толстой у російській критиці”, М., Гослитиздат, 1952, стор. 521 Луначарский писав: “Усе позитивне в романі “Війна і мир” — це протест проти людського егоїзму, марнославства . прагнення підняти людину до загальнолюдських інтересів, до розширення своїх симпатій, підняти своє серцеве життя”. Наполеон уособлює цей людський егоїзм, марнославство проти який виступає Толстой. Наполеонові далекі загальнолюдські інтереси. Це — домінанта його характеру. Але Толстой показує й інші його якості — якості досвідченого політика і полководця. Звичайно, Толстой вважає, що чи цар полководець не може пізнати законів розвитку і тим більше вплинути на них, але виробляється уміння розбиратися в обстановці. Щоб воювати з Росією, Наполеонові потрібно було довідатися хоча б командирів ворожої армії, і він їх знав.
У романі зображені дві війни: 1805 року, за кордоном і 1812 року, у Росії. Не можна було показати другу війну без першої. Толстой говорив: «Мені совісно було писати про наше торжество в боротьбі з бонапартовской Францією, не описавши невдач і нашого сорому . Коли причина наших невдач і нашого торжества була не випадкова і лежала в сутності характеру російського народу і війська, то характер цей повинний був виразитися ще яскравіше в епоху невдач і поразок». «Характер народу» чи «дух армії» — так говорить Толстой. І він хоче показати армію і підняти її дух.
У романі з'являються історичні фігури — Кутузов, Наполеон, Багратіон, Мюрат і інші. Образ Кутузова близький автору, він займає в романі центральне місце. У кампанії 1805 року Кутузов хотів одного -і вивести російську армію з меж австрійських границь і, у кінцевому рахунку, вийти з цієї непотрібної війни.
Через образ Кутузова Толстой передає свою ворожість до парадності, до пишності одіянь і фраз. Толстой хоче, щоб ми бачили Кутузова так, як бачить його він сам і як бачать його солдати — «пухке знівечене ранню обличчя», «посмішка око» (посмішка мудрої людини). У ладі він бачить не сіру масу одноликих фігур, а довідається і виділяє окремих солдатів і офіцерів. У Толстого виникає тема єднання командуючого із солдатами, тема єднання особистості з масою.
Звернемося до системи образів "Війни і світу". Вона виявляється дуже чіткої і підлегла глибокій внутрішній логіці. Два герої "поза шляхом" виявляються не тільки персонажами роману, але і символами, що визначають спрямованість духовного руху, тяжіння інших героїв. Це Кутузов і Наполеон.
Уся глибина розуміння історичних процесів, уся повнота знання "останньої правди" про Росію і духовне злиття з російським народом сконцентровані в образі Кутузова. Це - світлий полюс роману. Образ народного полководця для Толстого у всіх відносинах ідеальний, так що Кутузову вже як би і нікуди розвиватися: його духовна задача - постійно жити на цій вищій крапці свого розвитку, не допустити для себе ні єдиного егоїстичного кроку.
Завантажити реферат