Сторінка
2
1913 – виходить збірник віршів 1898-1913р. «Алкоголі» (Alcools). Цей збірник, як і «Міркування про мистецтво», розглядалися поетами-модерністами в якості програмних. Назва збірника натякалася на оп'яняюче якість «нового світу», на його технізованість і стрімкий темп життя. П'ятдесят віршів збірника не відзначені якоюсь єдиною стильовою спрямованістю, вони виявляли елементи футуризму і демонстрували тематичну і стилістичну багатосторонність автора. «Алкоголі» затвердили безпунктуаційне написання, яке Аполлінер вперше використовував у «Зоні».
У цій "естетиці здивування" він розглядав кубізм як вихідний пункт власної поетичної творчості. У тому ж році вийшов у світло збірник віршів Алкоголь, що він писав з 1898 року. Назва натякала на оп'яняюче якість "нового світу", на його технізованість і стрімкий темп життя. П'ятдесят віршів збірника не відзначені якоюсь єдиною стильовою спрямованістю, вони виявляли елементи футуризму і демонстрували тематичну і стилістичну багатосторонність автора. Перший вірш. Зона, будучи гімном Ейфелев вежі, великому місту і - одночасно - визнанням самітності людини в ньому, являло собою маніфест сучасної лірики: речі і думки, реальність, почуття і картини сну сплітаються тут воєдино. Аполлінер писав довгі римовані і неримовані вірші, ігнорував пунктуацію і загальноприйняту метрику Велику частину збірника складали символістські і романтичні вірші, а також вірша з відгомонами народних пісень (зокрема, рейнських). Особливою популярністю користається вірш Міст Мірабо ("Le Pont Mirabeau"), у якому Аполлінер порівнював своє любовне страждання з повноводною Сеною. Пісня нелюбимого ("La chanson du malaime") - автобіографічний вірш, у якому Аполлінер писав про свою велику нерозділену любов. У цих віршах - як і в інших своїх добутках - Аполлінер виставляв себе аутсайдером, і ця доля, на його думку, уготована в суспільстві всім художникам-авангардистам.
1914 – публікує кілька експериментальних віршів, набраних у формі малюнків (калліграмм).
1915 – під час Першої світової війни Аполлінер іде добровольцем на фронт, де одержує важке поранення в голову. Після демобілізації повертається в Париж, де займається активною творчою діяльністю.
1916 – випускає збірник розповідей «Убивство поета» (Poete assasine); в одному з них змоделював універсальний образ долі поета, відданого на розтерзання юрбі.
Червень 1917 – здійснює постановку своєї п'єси «Груди Тирезия» (Les Mamelles de Tiresias), що викликали суспільний скандал. П'єса «за допомогою ірреальності що відбуває, особливих декорацій, танців, акробатики і шумів була покликана показати Аполлинерове уявлення тотального театру». Ця п'єса, на підставі нової естетичної форми, вважається початком театру абсурду. Для такого роду драматургії Аполлінер першим висунув поняття сюрреалізму.
У грудні Аполлінер виступає з лекцією «Нова свідомість і поети» (L'еsрrіt nouveau et les poetes), що став його поетичним заповітом.
1917-1918 – активно публікується в журналах, підготовляє кілька сценаріїв для фільмів, пише дві п'єси і комедію «Казанова» (Casanova).
У 1918 році з'явилися Калліграммі. Аполлінер організував вірші візуально і, таким чином, уперше створив так називані ідеограми, у яких текст і текстові образи сплавляються воєдино. У тому ж році 38-літній поет вмер у Парижі від грипу. Незабаром після його смерті вийшов тім розповідей Єресіарх і ДО ("L'hеrеsіаrquе et Cie", 1920), у яких дійсність і вигадка спліталися в нову фантастичну реальність.
Особлива емоційність віршів Аполлінера естетизує області діяльності людини, що вважалися до того непоетичними. Аполлінер радив сучасним поетам звертатися до романного досвіду. Він орієнтує вірш на асоціативний образ, вводить у тканину тексту некнижкове слово, поетичність підтримується як за допомогою рими, так і через зміну внутрішньої змістовності. Поет називав свою реформу вірша, його формальний і змістовний рівні, як не покажеться парадоксальним, "натуралізмом вищого порядку", маючи у виді "правду життя". Саме Аполлінер вводить у літературний побут слово "сюрреалізм", що в його інтерпретації означає "новий реалізм", як антитезу абстрагованості символізму і життєподібності натуралізму.
Аполлінерові належать кілька збірників віршів, новел, розповідей, буфонная п'єса "Грудей Тіресія" ( 1917 ) і опублікований посмертно роман "Сидяча жінка" ( 1920 ). Перший виданий поетичний збірник називається "Бестіарій, чи Кортеж Орфея" ( 1911 ). Поет, використовуючи середньовічний жанр бестіарію, чотирьохвіршшя, що з'єднує розповідь про тварин з повчальною мораллю, передає свою насолоду життям. Більш зрілим є збірник "Алкоголі" ( 1913 ), у якому Аполлінер змінює камерну символістську естетику на епос, роблячи предметом поетичного дослідження щоденність, за якої ховається могутній і трагічний ритм століття, що почалося. Лірична епічність поезії Аполлінера не суперечить музикальності.
Під час першої світової війни Аполлінер іде добровольцем на фронт, у березні 1916 року він був важко поранений у голову, після поранення поет так і не зміг оправитися, 9 листопада 1918 року помер у Парижеві.
У 1915 році поет пише "Послання до Лу", у яких він визнається у своїх почуттях великосвітській красуні Луїзі Колиньї-Шатійон, яка відхилила його домагання. Для збірника "Калліграмі" ( 1918 ) характерно трагічне сприйняття війни, коли ілюзії розвіяні, а придбаний на війні досвід суперечить офіційній пропаганді. "Калліграмі" важливі з погляду зміни форми вірша, Аполлінер використовує колаж, включає в поетичний текст обривки почутих фраз, газетні заголовки, оголошення. Усе це починається поетом для того, щоб довести, що будь-який прояв життя може бути предметом естетичного осмислення, тому що в реальності не існує розподілу на високе і низьке.
Квітень 1918 – видає віршований збірник «Калліграммі» (Calligrammes).
9 листопада 1918 – Аполлінер вмер у Парижеві, заразивши іспанкою, у віці 38 років. Похований 13 листопада на цвинтар Пер-Лашез.
Від шаблонового футуризму Аполлінера, що випробувало на собі вплив не тільки Рембо, але і Гейне і Бодлера, відрізняє його зв'язок з літературою минулого. Навіть своїми калліграммами й ідеограмами Аполлінер зобов'язаний не тільки новаторським тенденціям, але і знайомству з поезією александрійців. Аполлінер уплинув на новітню французьку поезію аж до останніх її представників зверхреалістів, що не тільки сама назва своєї школи, але і принцип сверхреалистской імпровізації запозичали в Аполлінера.
Життя настільки багатогранне, що поняття магістрального і маргінального напрямків у мистецтві можуть поміняти знаки. Аполлінерівські поетичні новації були підхоплені дадаїстами, сюрреалістами, вони продовжилися у творчості Арагону, Елюара, Перса, Каду.
Завантажити реферат