Сторінка
2

Шекспір

Обидві поеми користувалися величезним успіхом за життя поета і навіть здобули йому прізвисько англійського Овідія, що було в той час вищою похвалою, тому що Овідій в епоху Відродження був одним із найбільш шанованих авторів.

Варто наголоси­ти на деяких елементах світогляду, есте­тичної системи Шекспіра, які наближу­ють його до Платона, неоплатоніків і яс­краво простежуються в «Сонетах». По-перше, це ідея існування космічної гар­монії. Кінцева мета розвитку людства — в досягненні цієї гармонії, а найвища мета людського життя — гармонізація власної душі, прагнення до істинно пре­красного. По-друге, Любов — сила, яка впорядковує Всесвіт, надає йому ди­наміки. Ця сила має якісну ієрархію, по-різному виявляючись на різних ступенях еволюції Космосу. Осягати істину люди­на може лише піднявшись на вищий ступінь пізнання — «intuitio intellectualis», тобто «інтелектуальний екстаз», «інтуїція розуму», осягнення і конструю­вання думкою. Нарешті, Людина — це і Космос в метафорі і кінцева мета творіння, ланка, яка пов'язує ма­теріальні та духовні сили Всесвіту.

Численні філософські та естетичні алюзії з творів великого поета у світовій літературі, англійській зокрема, приму­шують замислитись над причинами не­вмирущого інтересу до «старого» Шекспіра.

В сучасному світі, де ми постійно на­штовхуємося на стіну, поставлену цивілізацією між людиною і Природою, пошук літературою шляхів повернення до філософсько-естетичної системи епохи Відродження, стародавніх систем Сходу і Греції, філософії трансценден­талізму стає зрозумілим.

Підтверджується пророча думка дов­го гнаного з філософії М. Бердяева:

після того, як ми невдало «провалилися в соціальні та космічні колективності», тепер на шляхах «космічних ієрархій» шукаємо нових життєдайних джерел відродження духу людського.

Ось чому в період кризи гуманізму Шекспірові близьким став Платон, і не­оплатонізм Шекспіра стає бароковим, тобто не античним (прозорим, гар­монійним), а таким, що прагне гар­монії, пізнавши трагедію розкутого людського духу.