Сторінка
2
Цей образ далекого африканського берега проходить через всю повість як символ чистоти і незаплямованості природи, простого життя, нагадуючи певною мірою образ незайманої краси і білизни сніжної вершини Кіліманджаро».
Поряд із смиренням, що прийшло з віком, з життєвим досвідом, у старого живе і гордість. Він знає, для чого він народився на світ: «Ти народився для того, щоб стати рибаком, як риба народилась, щоб бути рибою».
Коли Хемінгуей говороив, що йому повезло у тому, що він знайшов гарного старого, він мав на увазі не тільки гарні душевні якості свого героя. Старий гарний не тільки своєю добротою, простодушшям і смиренням, під яким розуміється вміння жити у згоді із собою. У старого є щось більш значиме — справжній героїзм. На його долю випало дуже важке випробування. Він веде свою титанічну боротьбу з цією невидимою рибою один на один, як і підходить для героя. І поєдинок цей все більше нагадує міф про боротьбу добра і зла, віри і розпачу, сили і слабкості. Герой повинен вести боротьбу сам, тільки тоді у нього появиться можливість розкрити себе повністю, проявити усю свою мужність, стійкість, відвагу і вміння.
Старий знає про свою фізичну неміч, але він знає і друге — що в нього є воля до перемоги. «Я все одно її переможу, — сказав він, — при всій її величині і при всій її красі. Хоч це і несправедливо, — добавив він, — та я їй докажу, на що здатна людина і що вона зможе витерпіти».
Протягом всього поєдинку в думках старого весь час присутній хлопець. Старий згадує про нього, і не тільки тому, що малий дуже допоміг би йому, якби був з ним у лодці, а головним чином тому, що малий уособлює в собі майбутнє покоління і старому хочеться закріпити в малому віру в себе, в тому що він, старий, ще може ловити рибу. Адже він не раз говорив малому, що він незвичайний старий, і тепер розуміє, що пора це довести на ділі. «Він доводив це уже тисячі раз. Ну і що? Тепер потрібно довести це знову. Кожного разу це починається знову .»
Щастя, яке посміхнулось старому, щастя, котре він завоював у тяжкій боротьбі з рибою, в нього вкрали акули. «Хотів би я купити собі трохи щастя, якщо його де небудь продають, — сказав старий. — А за що ти його купиш? — спитав він у себе. — Невже його можна купити на загублений гарпун, зломаний ніж чи покалічені руки?» Підпливаючи до рідного села з обїдженим скелетом своєї риби, старий все ж відмовляється рахувати себе переможеним: «Хто ж тебе переміг, старий? — запитав він себе. — Ніхто, — відповів він. — Просто я надто далеко зайшов в море».
Перебуваючи на самоті в морі старий роздумує про одинокість. «Не можна щоб на старості чоловік залишався сам, — думав він. — Проте від цього не втечеш». Але поті сам собі заперечує, — вже на зворотньому шляху додому старий думає про своїх земляків: «Сподіваюся, що вони там дуже не хвилюються. Хоча хвилюватися може малий. Але ж він в мені не сумнівається! Старші рибалки — ті напевно хвилюються. Та й молоді також, — думав він. — Я ж живу серед добрих людей».
Вперше герой Хемінгуея не почуває себе одиноким у цьому ворожому і жорстокому світі! Вперше він досяг гармонії з природою і людьми, що навколо. Довгий шлях довелось пройти герою, щоб прийти до такого життєутверджуючого висновку.
І насамкінець, головний висновок повісті: старий терпить поразку, але по великому рахунку він залишається непереможеним, його людська гідність ликує. І тоді він промовляє слова, у яких і виражений весь пафос книги: «Людина не для того створена, щоб терпіти поразки. Людину можна знищити, але її неможливо перемогти».
«Старий і море» — не повість про людину взагалі. Вона — про рибалку , про звичайного трударя. Старий Сантьяго — дзеркало безсмертної душі народу. Якщо зрозуміти це, то не так уже й безпосередньо важливо, що старий не довіз рибину до берега, що її зжерли акули. Все одно з колосального її кістяка дивувалися люди на березі. І повість перестає сприйматися як щось песимістичне, як не сприймаються такими ні «Ілліада», ні «Пісня про Роланда» (якщо звернутися до ближчих у часі перекладів). Адже трагедія передусім — велична, а вже потім — гірка.
Старий Сантьяго — це в Хемінгуея новий герой, бо «кодекс» для нього не роль, а саме життя, як то було з матадорами, солдатами, мисливцями, одне слово з «героями кодексу».
За своєю стилістикою і образному стилю повість «Старий і море» близька до літературного жанру притчі, яка будується на алегоріях і передбачає деяку моральну науку. Багато критиків так і приняли її як притчу і пробували тлумачити усю історію старого як символічне зображення боротьби добра і зла, боротьби людиини з Роком. Сам Хемінгуей протестував проти такого одностороннього і спрощеного трактування його твору, відстоюючи реалістичну основу повісті. Він казав: «Ні одна гарна книга ніколи не була написана так, щоби символи в ній були продумані наперед, а потім вставлені в неї. Такі символи вилазять наверх, як ізюминки в хлібі з ізюмом. Хліб з ізюмом гарний, але простий зліб кращий. В «Старому і морі» я намагався створити реального старого, реальне море, реальну рибу і реальних акул. Але якщо я зробив їх досить добре і досить правдиво, вони можуть означати багато».
Головне в «Старому і морі» то, що цей твір відзначено високою людською мудрістю письменника. У ній знайшов своє втілення той гуманістичний ідеал, якого Хемінгуей шукав протягом усього свого шляху, стверджуючи, що людину перемогти неможливо.
Так прожив своє життя Ернест Хемінгуей. Це було яскраве і красиве життя, переповнене неустанною письменницькою працею за «Свободу і Право на щастя».
Завантажити реферат