Сторінка
2

Пушкін і Наталі

Пушкін у той час писав: Я одружений - і щасливий: одне бажання моє, щоб нічого в житті не змінилося, кращого не дочекаюся .

Исполнились мои желания. Творец

Тебя мне ниспослал, моя Мадонна,

Чистейшей прелести чистейший образец .

Перший час життя Олександра Сергійовича і Наталі здавалася безхмарною. Брюллов малював портрет щасливої дружини. Пушкін давав поради. І все це відбувалося в Царському Селі, куди приїхала молода дружина після весілля. Там же знаходився й імператорський двір.

Наталя Миколаївна не була лялькою, вона була звичайною жінкою, що сформувалася з молоденької 18-літньої дівчини й у плині 6 років життя, що одержала "досвід," від самого Пушкіна. Наталя Миколаївна росла, гарнішала, змінювалися її смаки, звички, характер, почуття.

Олександр Сергійович почував себе щасливим, але незабаром життя ускладнилося. Усе сильніше стискувалося кільце світської ворожнечі, усе більше посилювався контроль з боку пануючого Третього відділення, продовжувалися грубі нападки офіційної критики. У цей час поет особливо глибоко задумався про справедливість устрою держави Російської. Своїми думками він поділився з В'яземським, цитував “Станси”, що нагадує про славні дні правління Петра I.

Цар призначає поета камер-юнкером, щоб постійно бачити при дворі його прекрасну дружину. Цей чин що дається ненавченим життям юнакам, жахливо образив Олександра Сергійовича. Але це був тільки початок. Бенкендорф зажадав, щоб до надрукування своїх творів поет обов'язково представляв їх імператору на найвищу цензуру. Щоб він припинив публічні читання неблагонадійних віршів.

Пушкін пожертвував багато чим створивши сім’ю з Наталі, спочатку грошима (він узяв майже 40000 карбованців під заставу маєтку на весілля), потім незалежністю, надійшовши до царя на службу. "Світ" прийняв мадмуазель Пушкіну з розпростертими обіймами. Всі були закохані в Наталю Миколаївну: імператор сідав з нею за вечерю, вальсував і щосили кокетував, що доставляло їй велике задоволення; а тринадцятилітній Петя Бутурлін на балі батьків, червоніючи і заїкаючись, поспішав признатися їй у любові, поки його не прогнали спати. Однак, коли графиня Нессельроді відвезла Наталі на невеликий придворний Анічковський вечір, то Пушкін був розлючений: «Я не хочу, щоб дружина моя їздила туди, де я сам не буваю».

Бали віднімали багато часу. Поверталися додому аж 4-5 ранку, вставали пізно, обідали у восьмій вечора; вставши через обід Наталі переодягалася і знову їхала. Її супроводжував чоловік. Давно вже для Пушкіна відійшла пора, коли він сам захоплювався танцями. Але не можна ж було дружині їхати одній. І усі вечори Пушкін проводив на балах: стояв біля стіни, в'януло дивився на танцюючих, їв морозиво і позіхав. Він навіть не грав у карти, хоча був жагучим гравцем. Поет любувався своєю «Мадонною» і був по дитячому гордий, що краса його дружини викликає подив і замилування навколишніх.

Пушкін намагався відвернути дружину від занадто наполегливих залицянь на балах. Він розумів, що почуття молодої жінки, що відноситься без особливої любові до свого чоловіка можуть змінитися, і в її серце з'являться перші паростки любові. Так і відбулося. Якщо для поета всі його світські захоплення були скороминущі і несерйозні, то в житті Наталі відбулася важлива подія, що виявилася фатальною у їх сімейному житті і яке привело до жахливих наслідків.

Пушкін стрілявся з Дантесом. Рана поета виявилася смертельною. Вмираючи, Олександр Сергійович випробував найбільші муки. Але незважаючи на це, думав про інших і насамперед - про родину. Простився з близькими і знайшов у собі сили сказати слова розради Наталі Миколаївні. 27 січня 1837 року поета не стало.

Через півтора сторіччя Марина Цвєтаєва напише: ”Немає. Гончарова просто фатальна жінка, те порожнє місце, навколо якого зіштовхуються всі сили і пристрасті. Гончарова - не причина, а привід смерті Пушкіна, з колиски визначеної. Тяга Пушкіна до Гончарової - це тяга генія до нуля. Він хотів нуль, тому що сам був усім. А доля вибрала найпростіше і вірне знаряддя смерті - красуню”.