Сторінка
3

Творчість Едгара По і О.Генрі. Оповідання письменників

У новелі в гумористичній формі письменник розробляє одну із найпопулярніших тем американської літератури — зіткнення природної людини і цивілізованої людини в зоні фронтиру. Рейдлер — типова людина фронтиру, родич Шкіряної Панчохи Купера або Джіма Смайлі Твена. Автор захоплюється його силою характеру, щирістю почуттів, чулістю — одне слово, тими якостями, які знищила цивілізація в Мак-Гайрі.

Третя група новел О. Генрі розповідає про Південь СІЛА — батьківщину письменника, зображує південні типи (таких новел 28). Письменник залучає до своїх творів численних персонажів з усіх верств американського суспільства і в такий спосіб перетворює свій доробок на своєрідну гумористичну енциклопедію американської дійсності початку XX ст.

Особливий тип персонажів О. Генрі — злодії, бурлаки, пройдисвіти, які зображуються письменником у романтичному дусі. Це найбільш вільні мешканці США — джентльмени, позбавлені будь-яких турбот про власність. Вони чимось нагадують благородних розбійників Робіна Гуда або пікаро — героїв шахрайських романів XVII—XVIII ст. Саме такими зображує О. Генрі «благородних злодіїв» Джеффа Пітерса і його супутника Енді Танкера, чиї пригоди описуються у збірці «Любий пройдисвіт». Звичайно, ці персонажі не мають нічого спільного із реальними злочинцями, яких О. Генрі бачив чимало. Це знову ідеалізація, знову казка, весела, іронічна, подеколи сумна, але завжди добра й світла,

«ОСТАННІЙ ЛИСТОК»

«Останній листок» О. Генрі — одна з найкращих і най-відоміших новел нью-йоркського циклу. Це зворушлива історія самовідданої дружби і самопожертви. Центральні персонажі твору — дві бідні дівчини-художниці Сью і Джонсі, які приїхали до Нью-Йорка з провінції. У листопаді одна з них, Джонсі, тяжко захворіла на пневмонію. Годинами вона дивилась у вікно, на плющ, який ріс на стіні будинку у дворі, лічила листки, що опадаль із плюща: Джонсі здавалося, що коли останній листок опаде, вона помре. Усі зусилля Сью збити Джонсі з цієї небезпечної думки зазнавали поразки. І ось на плющі залишився останній листок. Життя дівчини врятував старий художникова ім'я Берман, бідний невдаха, який жив на першому поверсі, під студією Сью і Джонсі. Він під льодяним дощем уночі намалював на стіні листок плюща замість того, якого зірвав вітер. Видовище листка, що не підкоряється холодним вітрам і залишається на плющі, збудило в Джонсі волю до життя, і вона одужала. А старий Берман захворів на пневмонію і помер.

Це сумна і майже трагічна історія, сповнена глибокого переживання за долю героїв. Вони мешкають у районі «дахів XVIII століття, голландських мансард і дешевої квартирної плати». Всього майна в них — «декілька олов'яних кухлів і одна-дві жаровні». Приблизно на такому самому рівні існує старий Берман. Проте жалюгідні життєві умови героїв — лише тло, на якому найповніше розквітає краса їхніх душ.

Найбільш психологічно складним образом у новелі є старий Берман. Автор іронізує з його кумедної зовнішності («Борода Мойсея Мікеланджело . спускалась у нього з голови сатира . на тіло гнома»), з його постійних розмов про шедевр, який він коли-небудь залишить світові. До того ж, Берман п'є запоєм, у нього характер сварливого старого, який знущається з «будь-якої сентиментальності». Але саме він виявляється спроможним на великий акт самопожертви: ціною власного життя підтримує дух Джонсі і рятує її від смерті. Цей старий невдаха і пияк постає взірцем тієї дієвої любові, яка без жодного слова кидається на допомогу іншим. Образ Бермана набуває справжньої духовної величі, а смерть його викликає в нас такий самий біль, якби із життя пішла близька для нас людина.

«Останній листок» - одна з найкращих новел в усій світовій літературі, яка розкриває тему відданої любові людини до людини.

Новела є взірцем майстерної композиції та вирізняється динамічним сюжетом. У ній автор використовує такий прийом, як несподівана кінцівка (до речі, це його улюблений прийом побудови сюжету). По суті, новела є прикладом «подвійної розв'язки», тобто тут наявні дві сюжетні лінії: хвороба Джонсі і шедевр Бермана. Формально основною сюжетною лінією є хвороба Джонсі, але тільки формально. Насправді головною подією в творі є самовідданість Бермана. Обидві лінії набувають остаточного несподіваного розв'язання тільки в самому кінці новели, коли Сью розкриває правду подрузі. Завдяки такому прийому О. Генрі тримає читача в стані напруження до самого завершення новели. Але цей прийом виконує ще одну функцію — за його допомогою старий Берман в одну мить морально виростає в наших очах і перетворюється на символ самопожертви.