Сторінка
3
Хоча соціальний критицизм Уітмена глибокий і часом гіркий, усе-таки віра автора «Листя трави» у кінцеве торжество добра і демократії залишається непохитною. Недоліки і каліцтва його життя, що оточувало, він розцінює як щось зовнішнє і наносне, далеке здоровій основі демократичного ладу і людській природі! Уітмен гаряче вірить, що вищим законом усього життя є добро.
Будучи патріотом своєї країни, часто говорячи від імені «середнього американця», Уітмен у той же час абсолютно далекий національному шовінізму в будь-яких його формах. Уітмен виходить за межі чисто американської тематики і гаряче підтримує у своїх віршах революційну боротьбу європейських народів. До них він звертається у віршах «Іспанія. 1873-1874», «Європа», «ПРО, Франції зірка», «Європейському революціонеру, що потерпів поразку». [424]
Стійка віра в неминучість торжества демократії народжує в душі і творчості Уітмена радісний, мажорний настрой. Цей оптимізм помітно відрізняється від трагічного світосприймання пізніх романтиків - Мелвілла, Готорна, По і ще раз указує на близькість автору «Листів трави» ідей трансценденталізму. Але вирішальне значення для Уітмена мають не теоретичні концепції, а підйом визвольного аболіціоністського руху в країні, що сплотили її кращі сили, перемога над оплотом реакції - рабовласницьким табором, територіальне розширення і матеріальний прогрес США, досягнутий працею простих громадян країни. Усе це відгукується в душі поета бурхливим захватом, відчуттям радості життя. У поемі «Пісня радостей» він на десятку сторінок складає докладний перелік: радість машиніста, радість пожежного, радість жінки, радість оратора і т.д., а завершує свою «оду до радості» могутнім акордом.
Настільки ж виразні заключні рядки вірша «Таємничий сурмач».
Цей радісний екстаз може, і не зовсім без основ, іноді показатися наївним і неглибокої, але оптимізм Уітмена, відкидаючи зневіру і бездіяльність, з великою поетичною силою затверджує цінність людського буття.
Поет демократії, Уітмен одночасно нерідко підкреслює, що він - «співак індивідуальності». Тут у наявності протиріччя: як сполучити ідеал загальної рівності, навіть «тотожності», і прославляння «Я». Однак, на думку поета, це можливо і навіть необхідно: « .демократія, що насаджує загальну рівність однакових, середніх людей, містить у собі й інший такий же неухильний принцип, зовсім протилежний першому . Цей другий принцип - індивідуалізм, горда доцентрова відособленість кожної людини, персоналізм».
Ця особливість світогляду Уітмена обумовлена специфікою історичного розвитку США і національної [425] психології, у якій ідеї волі і рівності сусідять з індивідуалізмом як характерною рисою американців. Уже трансценденталізм прагнув примирити ці два принципи, і погляди Емерсона, без сумніву, уплинули на представлення Уітмена про взаємини особистості і суспільства. Уітменівський індивідуалізм відбив деяку наївність і незрілість суспільно-політичної думки в США в середині XIX в. Однак у ньому немає ніякого реакційного змісту. Навпаки, він покликаний переконати кожного в тім, що людина прекрасна, гідний поваги і любові, так само як і всі люди навколо. У цьому його чимала соціальна цінність.
Усе це яскраво проявилося в програмному для Уітмена добутку, що займає центральне місце в «Листах трави»,- поемі «Пісня про себе». Вона відкривається гордим вигуком:
Я славлю себе й оспівую себе,
І що я приймаю, те приймете ви .
А потім: «я знаю, що я безсмертний», «я знаю, що я владар», «я божество й усередині і зовні», «я ковтаю і дух і матерію», «я вершина усього, що уже здійснено» і, нарешті, «я став марити собою, навколо так багато мене і все це так чарівно», і т.д. і т.п. Але уся суть, весь зміст цих декларацій полягає в тім, що поет не відокремлює себе від людства, навпаки, зливається з ним.
Ідейно-художні відкриття Уітмена: його вільний вірш, теми й інтонації, урбаністична образність - зіграли величезну роль у розвитку американської літератури. Уітменівська традиція виявилася винятково плідною. На початку XX в. послідовниками Уітмена були найбільші поети цього часу К. Сендберг, Е. Л. Майстру, В. Ліндсей, X. Крейн. Ця реалістична традиція (іноді вона перепліталася з абстракціоністськими пошуками) продовжується у творчості таких великих і складних поетів, як У. К. Вільямі, У. Стивене, Р. Лоуелл, і багатьох інших. Для них зв'язок з поезією Уітмена означала звертання до реальності, прорив до дійсності, нерідко з тупика модернізму. Народність і демократизм творчої програми Уітмена лежать у джерел розвитку соціалістичної літератури США, представленої іменами Д. Рида, М. Голда, У. Лоунфелса й ін. И в поезії останніх десятилітті знову і знову виникає переклик з рядками й образами «Листів трави». Нерідко сучасні поети звертаються і до самої особистості Уітмена, бачачи в ньому зразок духовного здоров'я, моральної чистоти і стійкості, безкорисливого служіння людям. Так, А. Гинсбрег, один з лідерів американських поетів-бітників у 50-і роки, звертається до Уітмену так: «Про дорогу мій батько, старий сивобородий самотній учитель мужності». У нього він шукає відповіді на питання про долю рідної країни: «Куди ми йдемо, Уолт Уітмен?»
Завантажити реферат