Сторінка
2

Міжнародний тероризм у XX ст.

Жити легше зручніше й безпроблемніше - ось, чо­му віддаються сьогодні всі помисли й сили. Однак якось зовсім не помічають при цьому, що подібне прагнення плодить не­скінченну множину тур­бот, а сугуба турбота про свою особу парадоксаль­ним чином веде благопо­лучного зовні й доглянуто­го за видимістю індивіда до безкінечної внутрішньої слабості й залежності. Звідси психози і стреси, де­спотична влада реклами й потреба в постійних збуд­никах, звідси індустрія лікарських засобів, легка сугестивність і дитяча довіра до шарлатана та зна­харя, цілителя та екстра­сенса. Не варто також не­хтувати – чого на світі не буває! заступництвом ре­лігії; це називають сьо­годні духовним відроджен­ням. У хід ідуть обряди та дійства, освячення та мо­лебні, і дарма, що відбу­вається публічна профа­нація віри, яка відіграє тут жалюгідну роль магічного талісмана під невдач і лих, втрачаючи навіть віддале­ну подобу самозречення, праці й подвигу.

От побіжний нарис, без якого було не обійтися, нинішнього західного і прозахідного суспільства, найпередовішого на землі, і вірний портрет його типо­вого представника й голо­вного героя моменту, праг­матика й закінченого его­їста, який свої нагальні інтереси ставить над усе, терпить інших лише тому, що без них йому не прожи­ти, примовляє гучні слова, не вникаючи в їх зміст, і тільки заради своєї безпе­ки або вигоди готовий до­кладати якихось зусиль і нести якісь витрати.

І раптом виявляється, що є на світі люди іншого штибу, які наявність і май­бутнє душі вважають за істину не тільки на словах, чим нині нікого не зди­вуєш, а на ділі і всерйоз, і відповідно до цього роз­цінюють тіло не як єдине своє надбання, а як тимча­сове пристановище цієї са­мої душі й навіть певною мірою як в'язницю для неї. В’язень своєю в'язницею не дорожить - тому їм і не шкода тіла. Нерозумно й некорисно для нашого май­бутнього представляти їх дикими звірами або кровожерливими маніяками. Це люди ідеї, і їхня головна ідея попри всю свою про­стоту набагато вища й життєздатніша західного споживання. Праві вони чи ні - мова зараз не про те. А йдеться в нас про те, що нема - нічого дивного або невідповідного, якщо такі люди стануть нехтува­ти особистою безпекою або прагненням до комфорту, що віддадуть перевагу не відносним і в будь-якому разі тимчасовим полегшен­ням буття, а чомусь справді цінному і стійко­му: чомусь від вічності. Вічність, як відомо, завойовується благочестям і жертвою, - вони не вага­тимуться коли дійде до то­го зруйнувати в ім'я ідеї власне тіло, цю. у їхньому розумінні, темницю, й радісно випустити душу на волю, у кращий світ, в який вони, на відміну від нас, розважливих і боягуз­ливих себелюбів, вірять щиро і твердо.

Конфузно для слуху звучить обурений лемент про збоченість таких лю­дей, ще конфузніше спроби пояснити їхню жер­товність жалюгідною мер­кантильністю або гіпно­тичною залежністю. А най­більш образливо полягає в тому, що ці зойки перше за всіх і голосніше за всіх ви­пускають ті, хто іменує се­бе християнами. Неначе Христос не говорив про те, що Царство Боже - не від світу цього. Неначе по існувало у християнстві подвижників, які відмовлялися від земних благ і умертвляли свою плоть, не було мучеників, які з упо­ванням і почуттям радісно­го звільнення йшли на ба­гаття і хрест.

Одне це непорозуміння ясно показує, які ми сьо­годні бутафорські христия­ни, як витіснилася й підмі­нилася в нас віра вертким угодовством й обачним пристосовництвом. Однак же, можуть мені заперечи­ти, ці подвижники і муче­ники, ці тверді віруючі не були терористами і, крім себе, не вбивали й не замірялися вбити нікого іншого. А чи так насправ­ді? А незліченні пересліду­вання єретиків, релігійні війни й усі Варфоломіїв­ські ночі нашої рідної хри­стиянської цивілізації? А ненависть, дії інших релігій і вір? А духовенство, яке іменем Отця і Сина благо­словляло зброю на взаємне побиття мільйонів?

Але нехай скажуть, що це історично обумовлені "втрати виробництва", ре­зультат нерозумної старан­ності й нездатності пра­вильно тлумачити Заповіді Господні. Будь ласка, па­нове святенники, що спо­руджують храми і служать показні й безсильні мо­лебні за мир між народа­ми, я наведу вам щось з цих Заповідей, і спробуйте витлумачити їх як-небудь інакше. Розгорнемо Ста­рий Завіт, священну книгу євреїв і християн, автори­тет якої ніхто не сміє запе­речити. Немає жодного сумніву, що ця велика книга сповнена найнепримиреннішої ненависті до всіх, кого сьогодні ухиль­но назнали б інакомисля­чими. І потрібно або виз­нати її правоту і слушність такого підходу - або, ба­жаючі бути послідовними у своєму нацифізмі, від­сахнутися і зректися її.

"Я на них нагромаджу нещастя, зуживу стріли Мої на них. .Надворі за­биватиме меч, а в домах - жах: як юнака, так і дівчину, і грудну дитину" (Втор. 32:23, 25).

"Я вістря свого меча нагострю . відімщу Я своїм ворогам . Я стріли свої понапоюю кров’ю за­битого і бранця . (Втор. 32:41, 42).

" .з тих народів, які Господь, Бог твій, дає тобі на володіння, не позоста­вши при житті жодної душі" (Втор. 20:16).