Сторінка
3

Робінзон Крузо як втілення просвітительського ідеалу “природної людини”

Розділ ІІ Робінзон Крузо – “природна людина епохи Просвітництва”.

Мабуть, немає людини не знайомої з “Робінзоном Крузо”, одним з кращих творів світової літератури, автором якого є видатний представник англійського реалізму першої половини XVІІІ століття Даніель Дефо.

Оповідання про своє незвичайне життя і дивовижні пригоди Робінзон Крузо закінчує, проживши сімдесят два роки. Тільки тоді він вирішив не втомлювати себе подорожами, навчившись цінити самотність і щастя кінчити дні свої в спокої. Не молодий був і автор роману, що його твір став у скарбниці світової літератури одною з найулюбленіших книг і молоді, і дорослих. Дефо пішло вже на шістдесятий рік, коли в затишку села Сток-Ньюїнгтон, поблизу Лондона, він почав писати свій перший роман під докладною назвою: “Життя й незвичайні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, що прожив двадцять вісім років у цілковитій самотності на безлюдному острові біля американського узбережжя, недалеко від гирла великої річки Оріноко, опинившись на березі після аварії корабля, під час якої загинув увесь екіпаж, крім нього, з додатком розповіді про не менш дивовижний спосіб, яким його кінець кінцем визволили пірати. Писано ним самим” (7, 25) А втім, містифікаторський характер останньої фрази розгадується дуже скоро.

Шлях свій до читача роман знайшов відразу. Через два тижні після його виходу з’явилося друге видання, на початку червня – третє, а через два місяці – четверте. Подібної популярності не знала тоді в Англії жодна інша книжка. В чому ж причина такого грандіозного успіху? В незвичайності долі головного героя? Можливо, але не тільки в тому?

На думку зобразити життя людини, що потрапила на безлюдний острів, письменника наштовхнув реальний випадок. В жовтні 1704 року шотландець Александр Селкірк, штурман одного з британських кораблів, був за непокору капітанові висаджений на безлюдний острів архіпелагу Хуан – Фернандес за 350 миль від чілійського порту Вальпарайсо. Через чотири роки й чотири місяці підібрало його інше англійське судно з напівпіратської флотилії капітана Вудза Роджерса. Сам Роджерс видав 1712 року книжку дорожніх нотаток, в якій присвятив кілька сторінок Селкірку. Нема підстав твердити, що Олександр Селкірк став прототипом Робінзона Крузо: надто вже велика дистанція між реальним моряком і вигаданим характером; але це історія, яка стала відома Дефо, безперечно, дала поштовх до створення славетного роману.

Взагалі в тогочасній Англії був великий інтерес до книжок, де розповідалось про різноманітні морські мандри та пригоди. Читачів, певна річ, приваблювали описи невідомих земель, екзотичних народів та звичаїв, але не менш цікавим був для них авантюрний аспект таких розповідей. Дефо врахував популярність подібної літератури і зовсім не випадково надав життєпису Робінзона Крузо де в чому пригодницький характер.

Називаючи пригоди свого героя “незвичайними та дивовижними”, письменник аж ніяк не перебільшував. Навіть самий перелік фактів з біографії Робінзона Крузо здатний справити сильне враження, а тим більше – докладна розповідь. Виходець з пуританської буржуазної родини всупереч волі батька, який мріяв бачити сина юристом, пускається в море, потім стає купцем – мореплавцем, на два роки потрапляє в неволю до маврів, з ризиком для життя тікає з рабства, чотири роки володіє цукровою плантацією в Бразилії, вирушає в Гвінею по чорних рабів і, нарешті, внаслідок корабельної аварії в океані потрапляє на безлюдний острів, де живе двадцять вісім років, два місяці і дев’ятнадцять днів.

Розповідь у книзі ведеться від першої особи і спершу нагадує спогади: “Я народився 1632 року в порядній сім’ї .”(9,16) – такими словами відкривається роман, і мемуарна форма оповіді триває аж до того моменту в розвитку фабули, коли герої після корабельної аварії опиняється на безлюдному острові. Далі починається “Щоденник” Робінзона Крузо, який він веде, живучи на острові, а потім знову йдуть спогади.

Вибір такої розповідної манери – мемуарної й щоденникової був зумовлений не тільки особистим досвідом та літературно-стильовими уподобаннями белетриста. Це манера якнайшвидше відповідала “новій історично –культурній добі з власним для неї приматом раціоналістичного начала в мистецтві” (9,9).

В житті Робінзона нічого не відбувається за помахом чарівної палички чи за волю божественних сил. Цілком реальні обставини обумовлюють його пригоди й поневіряння аж поки він потрапляє на острів, а далі . Далі господарем своєї власної долі стає він сам і тільки він сам.

“Робінзон Крузо” – не только достоверное описание жизни частного лица, но и произвидение большой художественной значимости, глубокых обобщений. Писатель, по существу, создал новый жанр романа в английской литературе. Этот жанр был оригинальным сплавом приключенческого романа с социальным и филосовским”(14, 72)

Робінзон на своєму острові начебто повторює основні стадії культурного розвитку людства, виступаючи в ролі мисливця, скот овода, землероба, але він – не людина первісних людських колективів, що пройшли крізь ці стадії, а справжній англієць XVIIIст., якого Дефо озброює знаряддями сучасної йому техніки і світоглядом англійської буржуазії епохи її переходу на стадію своєї дозрілості. “Робінзон дуже цивілізована “природна людина” з годинником і гросбухом, дуже далека від пізнішої романтичної поетизації первісної людини.