Сторінка
6

Культура України в період становлення радянської влади

Творчий шлях О. Довженка позначений пошуками компромісу — він намагався поєднати у своїх творах ідеологеми, декларовані партією, і своє бачення сучасності. Фільми "Аероград", "Щорс", "Мічурін" були популярними і водночас хибували пустоцвітами та необ'єктивністю висвітлення історичних подій.

Співець романтики життя і краси опинився в полоні жорстокої реальності, з якої так і не зумів вирватися.

Музика

Період 20-х років був одним із найінтенсивніших у розвитку української музики. У великих містах України створювались оперні та музично-драматичні театри, філармонії. Зусиллями композиторів молодого покоління вирішується одне з невирі-шених в умовах царизму завдань — вивести українську музику з провінціалізму і відірвати її від вокальної однобічності.

Почали цей рух композитори старшого покоління — М. Леонтович, Я. Степовий і К. Стеценко. Займаючи посаду завідувача секції музики при Всеукраїнському комітеті мистецтв, Я. Степовий зосереджує увагу на створенні першого українського оперного театру. З допомогою органів освіти К. Стеценко із захопленням організовує кілька хорів з метою зробити їх професійними, розгортає активну діяльність, пов'язану із заснуванням нотної друкарської справи. М. Леонтович плідно працює над створенням музичних творів. Але рання (майже одночасна) смерть цих зачинателів нової української музичної культури обірвала їхні плани.

Визначними постатями музичних кіл Києва стали Л. Ревуцький, автор симфонії і багатьох фортепіанних творів; Б. Лятошинський, майстер композиції та аранжувань, представник модерного напрямку в українській музиці. Він написав три симфонії, два концерти для фортепіано з оркестром, близько 50 пісень на слова Т. Шевченка, І. Франка, М. Рильського, робив обробки народних пісень, писав музику до фільмів, зінструментував оперу М. Лисенка "Тарас Бульба", як педагог разом з Л. Ревуцьким виховав цілу плеяду композиторів.

Серед творців модерної музики плідно працювали В. Косенко, композитор і піаніст; М. Вериківський, диригент, що писав симфонічні та хорові твори, балетну музику; В. Костенко, автор опер "Кармелюк", "Кочубеївна", "1917", "Карпати", монографії про українську музику. У ці самі роки творили Г. Хоткевич, К. Богуславський, М. Фоменко та ін.

Провідною у творчості композиторів була обробка народних пісень і створення масової пісні. З'являються перші твори українського романсу.

Багато працював композитор П. Козицький, який написав кілька вокальних композицій на тексти П. Тичини, В. Сосюри та інших по-

етів, симфонічний твір-сюїту "Козак Голота", присвячену народному героєві Устиму Кармелюку.

Посилюється інтерес людей до творчості. При культосвітніх закладах, профспілках створюються сотні, а згодом тисячі хорових і музичних колективів, відкриваються концертні зали. Широкого розмаху набуває концертна діяльність, провідне місце належить хоровим колективам, насамперед капелі "Думка" (створена в 1920 p.), яка за роки відбудовного періоду об'їздила всю Україну, Дон, Кубань, Грузію, Азербайджан. У 1929 р. капела виїжджала з гастролями до Франції, де її концерти пройшли з величезним успіхом.

У цей період активно працюють провідні галицькі композитори С. Люд-кевич та В. Барвінський. У другій половині 20-х років до них долучилися композитори молодої генерації Б. Кудрик, Н. Нижанківський, Р. Сімович, А. Рудницький, М. Колесса, Л. Лисько, В. Вітвицький. Інтенсивне музичне життя викликало потребу створення організації професійних музикантів, нею став Союз українських професійних музик (СУПРОМ), який видавав журнал "Українська музика"; працювали музичні видавництва "Торбан", "Диригентський порадник" та інші, у яких виходили друком нотні видання.

Образотворче мистецтво

Як і в літературі, музиці, театрі та інших сферах культурного будівництва, мистецтво у цей період було відносно вільним і мало регламентувалося. Партія намагалася поступово прибрати митців до своїх рук.

Першим кроком у цьому напрямку стала організація державного керівництва мистецтвом. При Наркомосі було створено Всеукраїнський відділ мистецтв з окремими комітетами: образотворчого мистецтва та охорони пам'яток мистецтва і старовини. У його відання передавалися всі історичні та мистецькі цінності, було націоналізовано музеї, музейні колекції. Сюди ж перейшла Українська Академія мистецтв. Наркомосу були підпорядковані також художні училища, технікуми і промислові школи. Поряд з вивченням класичного мистецтва актуальним стало мистецтво пропаганди, що слугувало виключно інтересам партії. Це політичні плакати, сатирична графіка, наочна агітація.

Помітний вплив на розвиток українського образотворчого мистецтва справляла створена Асоціація художників Червоної України (АХЧУ),

яка головною своєю метою проголосила відбиття сучасності. Аналогічне за своїм спрямуванням було товариство ім. К. Костанді в Одесі. Інший характер мала Асоціація революційних митців України, створена в 1925 р. Вона об'єднувала митців різних напрямків, які декларували реалістичні традиції і орієнтувалися на новітнє західноєвропейське мистецтво.

Групою, що цікавилася передовим модерним малярством, було Об'єднання сучасних митців України (ОСМУ), організоване А. Петрицьким. На позиціях реалістичного мистецтва стояло активне в 1928— 1930 pp. Об'єднання мистецької молоді України (ОММУ), до якого належали переважно студенти художніх інститутів.

Почав відроджуватися світський монументальний живопис, у якому найпомітнішою постаттю був М. Бойчук. Він орієнтувався на зразки стародавнього Єгипту, Італії, Візантії, Київської Русі. "Бойчуківці" брали участь у монументально-декоративному оформленні українського павільйону на першій Всесоюзній сільськогосподарській виставці у Москві 1923 р.

Розпочалося становлення станкового живопису, до якого митці формалістичного спрямування ставилися негативно. До кращих належать твори Ф. Кричевського. Триптих "Життя" (1928) приніс художнику визнання на міжнародній виставці у Венеції. Високим рівнем відзначаються також його полотна "Довбуш" та "Переможці Врангеля". У станковому живописі працював М. Самокиш. Він написав полотна "Бій Богуна з польським магнатом Чарнецьким", "Бій за прапор", "Атака" та ін. Багато художників присвятили свої картини темам індустріалізації країни. Окреме місце у розвитку українського портрета займає творчість А. Петрицького, який у 1932—1933 pp. виконав близько 150 портретів українських письменників та діячів культури і мистецтва. У жанрі пейзажу працювали митці старшого покоління. Багато зробив для його розвитку М. Бурачек, якого називали "співцем української природи".

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8 


Інші реферати на тему «Культура, культурологія, етика, естетика»: