Сторінка
3

Культура України в період становлення радянської влади

7,5 тис. студентів. Понад 90 /о робітфаківців становили робітники і селяни, їм видавалися стипендії, обмундирування, вони постачалися за нормами тилового червоноармійського пайка, забезпечувалися гуртожитками і користувалися безоплатним проїздом залізницями. Усіх, хто закінчував робітфаки, приймали до вищих навчальних закладів відповідних профілів без вступних іспитів.

У 1920—1921 pp. на базі середніх технічних та агрономічних шкіл було організовано технікуми з метою підготовки кадрів середньої кваліфікації для всіх галузей народного господарства. Так, в 1921 р. налічувалось 145 технікумів, а в 1922 р. частину з них було віднесено до розряду вищих навчальних закладів, що готували кадри вузької спеціалізації, а частину реорганізовано в профшколи; проведено реформу вищих навчальних закладів — університетів та інститутів. Так, із природничих та історико-філологічних факультетів було створено інститути народної освіти (ІНО) з факультетами соціального і професійного виховання (соцвиху і профвиху). Медичні факультети виокремлювались у медичні інститути (Київ, Харків, Одеса, Катеринослав). Реорганізовано було також музично-драматичні та художні інститути, створено низку сільськогосподарських вузів, технічні вузи, інститути політехнічні, технологічний, гірничий та ін.

Усього в 1927/28 навчальному році в Україні було 39 вищих навчальних закладів, у яких навчалося 29141 студент. Починаючи з 1929 р. було проведено уніфікацію середньої спеціальної та вищої освіти по всій країні. Спеціалістів вищої кваліфікації мали готувати тільки інститути, а середньої — технікуми за галузевим принципом; вони передавалися у відання відповідних наркоматів та відомств. За Наркоматом освіти залишалось програмно-методичне керівництво навчальним процесом.

З метою підготовки кадрів суспільних наук та соціально-економічних дисциплін в Україні в цей час було створено Соціалістичну академію, Інститут червоної професури, Комуністичний університет, які мали готувати викладачів суспільствознавчих дисциплін для всіх навчальних закладів.

Наука

Для організації наукової роботи в загальнореспубліканському масштабі в 1921 р. у складі Укрголовпрофосвіти Наркомосу було створено Науковий комітет, якому підпорядковувалися всі наукові установи республіки.

На Всеукраїнську академію наук (ВУАН) покладалася координація роботи наукових установ республіки та окремих учених, надавалося право присвоювати вищі наукові звання, було передано в її відання науково-дослідні інститути та установи, що діяли в Україні. У трьох її відділах — історико-філологічному, фізико-математичному та соціально-економічному — в 1922 р. працювало понад ЗО наукових установ.

Більш плідною була історико-філологічна секція, де продуктивно працювали Інститут української наукової мови, Етнографічна та Археологічна комісії. В 1921 р. організовано Археологічний інститут. Членами секції були історики Д. Багалій, М. Слабченко, О. Оглоблін, О. Гермайзе, Д. Яворницький, літературознавці С. Єфремов та В. Перетц, етнограф А. Лобода, філолог і сходознавець А. Кримський, мистецтвознавець О. Новицький. Провідним виданням українознавчих студій став журнал "Україна". М. Грушевський продовжував працювати над багатотомною "Історією України-Руси".

У фізико-математичному відділі ВУАН налічувалось найбільше академічних кафедр — 30. На світовому рівні провадилися дослідження на кафедрах прикладної математики (Д. Граве), чистої математики (Г. Пфейффер), математичної фізики (М. Крилов), експериментальної зоології (І. Шмальгаузен) та ін. Тут працювали відомі хіміки В. Кістяківський, Л. Писаржевський та ін.

У соціально-економічному відділі ВУАН плідно працював під керівництвом М. Птухи Демографічний інститут — перша у світі науково-дослідна установа з демографії, де творчо працювали вчені К. Воблий, який започаткував вивчення економічної географії України, та історик права М. Василенко. Дійсними членами ВУАН стали засновник української школи фізіології рослин Є. Вотчал, ботанік В. Фомін, біолог М. Кащенко, геолог П. Тутковський. Вони вивчали природу України, її кліматичні особливості, геологічну будову, флору і фауну, продуктивні сили республіки та їх використання з метою піднесення економіки країни.

Академія наук допомагала в налагодженні роботи кафедр, об'єднувала і спрямовувала роботу наукових установ периферії.

Успішно розвивались медична та біологічна науки. Д. Заболотний, О. Богомолець, В. Воробйов, О. Корчак-Чепурківський, О. Палладій, М. Стражеско, В. Філатов збагатили медицину новими теоретичними дослідженнями. Великим практичним досягненням в Україні стало те,

що вже на середину 20-х років було ліквідовано холеру, віспу, чуму. У листопаді 1922 р. у Києві відкрито Науково-дослідний інститут туберкульозу, вчені якого, зокрема Ф. Яновський, завдяки вакцинації домоглися успішної профілактики цього захворювання.

24 липня 1925 р. ЦВК СРСР ухвалив постанову про Академію наук як вищу всесоюзну установу. У результаті ВУАН втрачала свою самостійність, перетворювалась на філіал АН СРСР.

Крім установ Академії наук науково-дослідну роботу проводили галузеві наукові інститути. На кінець 1928 р. в Україні налічувалося 138 науково-дослідних установ, у яких працювало 3658 наукових співробітників і навчалось близько тисячі аспірантів. Вибори нових академіків відбулись у 1929р., О. Богомольця обрано академіком за спеціальністю патофізіологія, О. Динника — за спеціальністю механіка, Є. Орлова — хімія, О. Леонтовича — фізіологія, О. Палладіна — біохімія, Є. Патона — електрозварювання, Г. Проскуру — аерогідродинаміка, А. Сапєгіна — ботаніка, Д. Третьякова — зоологія, М. Федорова — гірнича техніка, О. Шліхтера — економіка, П. Тичину — літературознавство, Д. Яворницького — етнографія.