Сторінка
1
Наприкінці XX ст. почалося розмежування, уточнення та поглиблення розуміння світоглядних дисциплін, а також виокремлення напрямків, що поєднують ознаки філософських, мистецтвознавчих, літературознавчих, театрознавчих та інших знань; на їх базі почала формуватися своєрідна галузь і напрямок наукових досліджень — культурологія. Вона узагальнює і зводить до спільного знаменника понятійний апарат, об'єднує культурно-мистецькі дисципліни, надає можливість науковцям, педагогам і студентам цілісно осягнути культурологічне сприйняття світу і діяльності людства.
Культурологічний підхід до вивчення естетичних явищ, культурних процесів — не сучасний винахід, його використовували ще наші попередники, але вони вивчали переважно окремі види культуротворчої діяльності, що не давало змоги сприймати розвиток цивілізації як цілісний процес. Це значно ускладнювало процес вибудовування продуктивних концепцій, не давало змоги звести до спільного знаменника сприйняття досягнень світових цивілізацій, будувати моделі розвитку суспільних відносин у соціумі.
Культуру як окрему галузь вивчали ще з античних часів. Вона досліджує притаманну їй специфіку в різних галузях наук, зокрема археології, археографії, етнографії, психології, історії, соціології, мистецтвознавстві та ін. Але лише на початку XX ст. почали робити спроби узагальнити ці дисципліни, наблизитися до синтетичного розуміння терміна "культурологія" і ввести його в науковий обіг. Одним із перших це зробив американський учений Леслі Уайт. Його послідовниками в цьому напрямку були
європейські науковці. Окремі опосередковані спроби трактування культурологічних концепцій робили Ф. Ніцше, А. Шпенглер, В. Розанов, М. Бердяев, Ф. Достоєвський, І. Франко, П. Флоренсь-кий та ін. Вони переважно спиралися, з одного боку, на філософські засади, з іншого — на художньо-образне осмислення культури в мистецьких творах, що давало змогу осягнути філософсько-культурні явища як феномен цілого. Цим проблемам приділяли увагу також науковці, які наголошували на ролі й значенні культурного феномена в розвитку наукових досягнень та етичних засобів, їх реалізації в суспільстві. Зокрема, подружжя П'єр і Марія Кюрі, В. Вернадський, С. Капиця та А. Сахаров підкреслювали: низький культурний рівень науковця призводить до того, що досягнення науки можуть змінити культурну домінанту з позитивної на негативну. Наприклад, це сталося з ядерною енергією: передбачалося, що вона служитиме людям добром, а в результаті було створено атомну бомбу.
Особливості й труднощі становлення культурології як науки спричинені її багатоплановістю, адже вона — багатовимірний феномен. Відомо багато визначень культурології, серед яких можна виокремити три основних: культурологія — це комплекс дисциплін, що вивчають культуру по історичній вертикалі її розвитку, соціальному функціонуванню з визначенням кінцевого результату системності культурного феномена; культурологія — це сукупність дисциплін, що вивчають культуру і намагаються осягнути її як цілісне явище з урахуванням надбань супутніх дисциплін, а також:, з позиції культурології, національних, регіональних особливостей в їх історичному розвитку; культурологія — це самостійна наукова дисципліна в системі соціально-гуманітарних знань.
Отже, культурологія — це наука, яка вивчає специфіку розвитку матеріальної та духовної культури цивілізацій, етносів, націй у конкретно-історичному періоді, їх взаємозв 'язки та взаємовпливи.
Нині відомо кілька моделей культурологічних досліджень: 1) класичні підходи з жорстким розмежуванням вивчення суб'єкта та об'єкта пізнання, їх раціонального трактування; 2) культурологія є об'єктом відбиття повсякденного життя людини і формою узагальнення, виводячи її на рівень діалектики; 3) заперечення можливості вивчення в повному обсязі досягнень культурних набутків народів, народностей, націй, цивілізацій, їх
пізнання та узагальнення, особливо щодо своєї культури та значення впливу на неї "чужих" культур.
Сучасна культурологічна наука вважає предметом систему знань, що могла б концептуально впливати на формування культури суспільства, стати самостійною галуззю суспільно-гуманітарних знань. З огляду на нагальність цієї проблеми необхідно розробити концепцію культури, яка могла б зв'язати теоретичні й практичні уявлення та їх втілення в усі сфери людської життєдіяльності; розробити методологію для забезпечення комплексного дослідження культури як цілісного явища; виробити концепцію єдності набутків культур народів світу та усунути анта-гоністичності серед них; упровадити системні підходи аналізу культури до державної політики і втілити її в діяльність системи управління; сформувати культурні потреби людини як на робочому місці, так і в активно-дієвому використанні позаробочого часу; ураховувати "досягнення" технократизму, раціоналізму, маскультури, що особливо поширились у XX ст., з тим щоб уберегти людину від їх згубних впливів і компенсувати їй засобами культурології комфортне співіснування в модернізовано-технологічному світі.
Базовою системою культурології є наука про культуру. Відомо майже триста визначень терміна "культура". Поняття "культура" (від лат. cultura — догляд, обробіток, виховання) класично сформоване ще у Стародавній Греції; на той час його розуміння було таким широким, що сьогодні тотожне використання в науковій практиці неможливе. На теперішньому етапі розвитку цивілізацій культура поділяється на два великих напрямки: особистісного формування людини; універсального засобу суспільного життя. Найбільш прийнятним є дуалістичне трактування: культура — це вид діяльності, засобами якого по історичній вертикалі створюються духовні та матеріальні цінності.
Завантажити реферат