Сторінка
1
Усі народи схильні до творчості. Кожний із них на своєму рівні розвитку створює мистецькі вироби, які вирізняють його серед інших. Праця створила людину. Праця дала перевагу їй над усіма істотами на Землі, і ця перевага зберегла людський рід. За останніми дослідженнями, людський рід існує близько двох мільйонів років, а вид Homo sapiens — до сорока тисячоліть. Але лише тоді, коли з'явилася людина сучасного типу, розпочався бурхливий розвиток продуктивних сил і суспільних відносин, особливо в останні півтисячоліття. Homo sapiens удосконалив техніку обробки каменю, почав використовувати нові матеріали: кістку і ріг, але це не стало визначальним у розвитку духовної та матеріальної культури.
Якісно новим явищем, яке з 'явилося із цим біологічним видом, стало зображення — скульптурне, графічне, а також кольорові геометричні знаки, образи подоби предметів, які існують у природі. Цей вид діяльності умовно можна назвати художньою творчістю; він став найбільшим відкриттям, адже завдяки фіксації видимого світу залишалась інформація наступним поколінням. Це було першим кроком до винайдення писемності, оскільки сучасним фонетичним буквено-звуковим системам передувало менш досконале піктографічне письмо, що базувалось на конкретних зображеннях тварин, людей і т. ін. Лише в III—II тис. до н. е. піктографічне письмо переходить у буквено-звукове у шумерів і єгиптян, пізніше приходить у Середземномор'я та Європу. Але така модель не стала повсюдною. І досі деякі народи Крайньої Півночі, американські індійці частково користуються піктографічною писемністю. Піктограма тісно пов'язана з образотворчим мистецтвом, а розвиток мови переплітається із синкретичним мистецтвом. Тому ці елементи становлять основу абстрактного мислення, що суттєво розширює умови пізнання світу, відрізняє людину від тварини.
Навчившись відображати якусь подію, людина "зупинила мить", завдяки чому здобула владу над часом, заклала підвалини нової художньої форми буття.
Щодо першопричин походження мистецтва існує багато гіпотез і наукових концепцій. Історик Я. Рогінський стверджує, що людина почала творити лише тоді, коли соціальні якості її набули самодостатності, тобто в епоху, коли складалися форми родової організації (пізній палеоліт); Г. Плеханов доводить: "мистецтво — один із засобів спілкування"; Ф. Шіллер наголошує: "мистецтво — незацікавлена насолода"; С. Рейнак: "мета давнього мистецтва — магія, чаклунство мисливців"; О. Гущин: "мистецтво породили первісна магія та розвиток колективного трудового процесу"; Леонардо да Вінчі: "мистецтво — дитина природи, воно з'явилось для того, щоб людина наслідувала її". Кожне твердження авторитетних учених і митців по-своєму аргументоване і заслуговує на увагу. Таким чином, Homo sapiens у період, коли став людиною суспільною, покликав до життя специфічний, свідомий вид діяльності, який називається мистецтвом. Мистецтво істотно вплинуло на еволюцію цілого біологічного виду, підняло його на якісно вищу сходинку; праця стала творчістю; слово почало жити в часі. Думка одержала додаткову до мови форму абстрагування дійсності.
Новий вид діяльності не був прямо пов'язаний із задоволенням матеріальних потреб; він був спрямований на задоволення духовних запитів, які з часом оформились у ті нові почуття, які ми, сучасні люди, називаємо естетичними. Художність на першому етапі ще не стала мистецтвом, але вона вже мала зародки майбутньої культуротворчості, тієї визначальної риси виявлення почуття людини, що здатна дати насолоду відчуття своєї єдності зі світом і відійти від грубого, практицизму, споживацького ставлення до природи.
Аналізуючи передумови походження мистецтва, доходимо висновку: у людини завжди існував тісний зв 'язок між виробничою та ігровою діяльністю — обряди, ігри, танці, театралізовані дійства безпосередньо пов'язані з виконуваною продуктивною роботою — полюванням, землеробством та ін.
Споконвіку людина намагалася наслідувати рухи тварин і птахів, на яких полювала; поступово вони складались у певну систему — народжувався танець, закріплювались навички та пошановувався
звір, якого було впольовано. Подібна архаїка збереглась дотепер. Так, народи Півночі після кожного полювання на морського звіра: кита, тюленя, моржа — обов'язково виконують обрядовий танець. Це своєрідна розповідь про вихід до океану, про перипетії, що там відбувалися. Популярні також танці оленярів, кожний з яких розповідає про цикли вирощення, випасу та кочівель оленів. У Центральній Європі ще й досі наявний відгомін виробничих процесів у творах хореографії (згадаємо ігровий танець "А ми просо сіяли"). З ускладненням обрядової системи збагачувалась народна хореографія, з'явилися хороводи, жанрові, жартівливі, військові танці (як той же гопак) та ін. А танець завжди невіддільний від музики та співу.
Спочатку танці супроводжувалися лише поплескуванням у долоні або ударами якихось твердих предметів один по одному. Пізніше додалися ритмічні вигуки, спів, речитативна розповідь (так народилась пісня). З часом людина відкрила, що удари предмета по предмету дають звуки різної тональності, вона почула, як співає тятива лука, черепашка, порожнина деревини та ін. Ці прості предмети підказали ідею створення музичного інструмента; тятива перетворилася на струну; виявилося, що струни різної товщини або довжини, виготовлені з різних матеріалів, дають різний звук. Поєднуючи їх, люди навчилися робити арфи, скрипки, бандури, гітари, балалайки та ін. Зрізана очеретина і ріжок стали попередниками духових інструментів, обтягнутий шкірою горщик — барабанів і литавр. Кожний народ створював своє музичне мистецтво, складалися характерні типи співзвуч, ритмів, манер. Формувалась національна мова музики, завдяки чому можна легко відрізнити українську, японську, індійську, арабську, російську, французьку мелодію з-поміж інших.
Завантажити реферат