Сторінка
2
Культура виконує чітко визначені функції, кожна з яких детермінована щодо суспільного життя:
естетична — передбачає формування високих естетичних рівнів і спадковості щодо їх сприйняття суспільством;
інформативна — надає інформацію про культурні досягнення людства, народу, нації, держави, регіону протягом історичного часу і виробляє моделі використання досягнень;
оберігаюча — передбачає збереження, консервацію і функціональність нам'яток історії та культури в соціумі, їх трансформацію в сучасні культурні процеси;
виховна — покликана пропагувати взірці для наслідування з метою розвитку кращого, що залишили попередники.
У період формування держави й державності виробляють стандарти, де визначаються вимоги до фахівця, конкретизуються кваліфікаційні характеристики щодо опанування не лише вузької професії, а й можливості здобування глибоких гуманітарних знань, оскільки вони формують фахівця з достатнім культурним рівнем, який відповідає вимогам міжнародних стандартів. Майбутній фахівець повинен знати закономірності розвитку вітчизняної та світової цивілізацій, ураховуючи у своїй діяльності сучасні проблеми збереження та ефективного використання культурної спадщини. Фахівцям-управлінцям конче необхідно знати досягнення найважливіших наукових концепцій вітчизняної та світової культурології, оскільки цим характеризуються етапи розвитку суспільної історії. Вони мають вільно орієнтуватися в художньо-естетичній і моральній проблематиці, вміти застосовувати їх у своїй практичній діяльності, що визначатиме фахівця як інтелігентну, освічену особистість.
Упродовж історичного часу культурний процес невпинно розвивався, збагачувався та ускладнювався. Наголосимо на періодах, які істотно вплинули на становлення і розвиток цивілізації та культури.
Обидва зазначені поняття увійшли в побутовий і науковий обіг ще в античні часи. Насамперед це стосувалося обробітку землі, адже вона була годувальницею людини. З часом при формуванні суспільства і суспільної думки значення терміну "культура" розширилося, воно охоплювало також виховання та освіту, що доповнювало і збагачувало термін, адже людина і природа на той час становили єдине ціле і суттєвих суперечностей між ними не відчувалося. У цей самий час термін "культура" набув ще одного значення — вшанування, повага, відправлення культу, переважно релігійного, адже давня людина постійно була з Богом, він був усюди — у природі, в оселі, оберігав співжиття, подавав моральну підтримку громадянам. Звідси деякі вчені (наприклад, Макс Поленц) роблять спробу ототожнити культурний рівень і полісний
патріотизм. Ця теза припустима, якщо прийняти як даність те, що в містах-полісах мешканці, вільні громадяни були підвладні чинному закону, виховувалися та управлялися культом божества конкретного міста-полісу.
На розвиток і становлення культурного процесу впливали і впливають попередники. Це стосується також античного періоду. Греки створили досконалу для свого часу систему освіти, що формувала людину як особистість з чітко визначеними ціннісними орієнтаціями. У них перевагу надавали гуманістичному значенню сприйняття і розуміння культури, ідеал людини став провідним у культурному процесі. Учені виокремили чотири періоди розвитку культури, які стали класичними:
1. Гомерівська Греція (IX — XI ст. до н. е.).
2. Архаїчна Греція (VII — VI ст. до н. е.).
3. Класична Греція (V — перші три чверті IV ст. до н. е.).
4. Еллінізм (кінець IV — І ст. до н. е.).
Кожний із цих періодів має особливості, кожний зробив своєрідний внесок у розвиток цивілізації.
Культурний процес не може розвиватися поза соціально-політичними процесами, це яскраво простежується в античному періоді. Гомерівська та архаїчна Греція ставили провідною метою гуманітарну практику виховання: дитина вчилася читати, писати, опановувала літературу, обов'язковими були вивчення музики і фізична досконалість. Досягнення суспільного життя могли використовувати лише вільні громадяни, раби не мали права брати участі у громадському житті, їхня роль зводилася до ролі машини.
Але вже наприкінці VII — на початку VI ст. до н. е. політична та економічна ситуація різко змінюється, родова аристократія поступається місцем ремісникам. Ремісники і купці як виробники та реалізатори продукції беруть на себе провідну роль у суспільстві. Цьому сприяло чинне на той час законодавство. Зокрема, закони афінського архонта Драконта (621 р. до н. е., звідси — "драконівські заходи") віддають перевагу ремісничому і купецькому стану, досить жорстко обмежують права родової аристократії. Це зумовило протистояння і спровокувало жорстоку боротьбу між ними.
Соціальна нестабільність спонукала до утворення низки містичних вірувань. Найпомітніший слід залишили орфіки, у вченні яких провідною тезою була ідея безсмертної душі. Серед простого люду як антитеза сформувався культ Діоніса: стверджувалося, що душа "регулярно" звільняється, якщо випити певну кількість вина під час оргій. Для демократичної свідомості вільних громадян, не обтяжених сферою виробництва, така ілюзорно реалізована свобода була приємною.
Різноманітні культи розхитували державний устрій і відповідно культуру. Почали формуватися цинізм, скепсис, містична віра в долю, приреченість. Усе це породжувало розгубленість перед соціальними катаклізмами, які насувалися на античний світ. Високі культурні набутки залишалися поза увагою людини, ірраціональне почало захоплювати душі людей. Прогресуюча дисгармонія у ставленні людини до соціуму, розвал поліса як об'єднуючої ланки руйнували людську благочинність, що стала несумісною з імперськими орієнтаціями. У цій ситуації особистість не змогла протиставити себе загальній "необхідності" світового порядку, який вважав людину не лише фізичною субстанцією, а й духовним і душевним "Я". На цій хвилі постала потреба у вищому духовному абсолюті, який став би виразником людини, віднайшов їй місце у процесах, які формувались, але стали їй непідвладні.
Демократичний політеїзм змінився на тоталітарний монотеїзм, спочатку у світоглядній системі. Яскравого вираження це набуло в період Середньовіччя. Майже вся Європа стала християнською. Політеїзму вона протиставила монотеїзм, високій духовності — аскетичний ідеал, аналізу явищ — книжні знання, які спиралися на постулати Біблії; беззаперечним був авторитет церкви. Радикально змінилися сприйняття та розуміння культури. Природа втратила суверенність, змінилася психологічна домінанта, духовний світ із землі перейшов на небо, і людина, яка тілесно належала землі, духовно співвіднесла себе з небесними сферами. З одного боку, це спричинилося до розгубленості, а з іншого — до радісної надії на те, що Бог, він же Вищий Розум і уособлення Вищої Справедливості, захистить людину там, на небі, від незгод, які випадали в земному бутті. Тому культура свідомості та самосвідомості зосереджується на умоглядному характері, культивується інтерес до книжної вченості, начитаності як показника культури. Активно формується модель бачення Бога як єдиносущого, який піклується про спасіння людини і навіть посилає на муки до землян свого сина. Ця ірраціональність почала утверджувати у свідомості
Завантажити реферат