Сторінка
1
Перемога нових методів у природознавстві, нового погляду на природу примушувала задуматися над роллю самої людини, людського суспільства. Філософія, як ніколи, приковує суспільну увагу, стає символом століття. Загальним для просвітників було схиляння перед людським розумом, віра в його перетворюючу силу. У звільненні від неуцтва бачився шлях до справедливого суспільства. Про те, яким же буде це справедливе суспільство, які методи допустимі в боротьбі за нього, висловлювалися різні погляди - від цілком помірних до найбільш радикальних.
Основу політичних переконань Просвітництва склала теорія так званого “природного права”. Вона була розроблена в XVII ст. англійськими мислителями Т.Гоббсом і Дж.Локком. Центральне поняття їх теорії - поняття “природи людини”. Кожна людина від природи володіє незмінними “природними” правами. Насамперед це - право на власність і свободу. На ранніх стадіях історії люди жили відповідно до цих прав, тобто існував “природний порядок”. Гоббс вважав, що це був час війни “всіх проти всіх”, оскільки люди - егоїстичні, заздрісні. Локк же думав, що природний стан був свого роду “золотим віком”, який він протиставляв сучасності. Громадське суспільство і його основний елемент - держава - створюються шляхом “суспільного договору”. Люди добровільно передають турботу про дотримання своїх “природних прав” державі. При цьому зберігається “народний суверенітет”, народ має право змінити державу, якщо вона не виконує свої обов'язки. Повстання проти тирана буде законним. Рушійна сила прогресу - розум: якщо всі зрозуміють необхідність “природного порядку” - він настане. У порівнянні з віками панування доктрини “божественного походження” королівської влади, її одвічності, незмінності такий раціоналістичний підхід був величезним кроком уперед. Ідеї про природні права, рівність людей від природи, про народний суверенітет, про договірне походження держави - в різних поєднаннях, з різними висновками - зустрічаються у всіх просвітників.
До числа ініціаторів просвітницького руху у Франції належить Вольтер. Він відіграв виняткову, в багатьох випадках першорядну роль. Історія його життя і діяльності являє неначе концентроване відображення віку Просвітництва з усіма його етапами і протиріччями.
Франсуа Марі Аруе (1694-1778), який увійшов в історію під ім'ям Вольтер, народився в сім'ї, що належала до третього стану. Його батько піднявся до становища нотаріуса, мав високопоставлену клієнтуру, дав сину добру освіту. Зв'язки батька, обдарованість, яка рано виявилася, принесли Вольтеру популярність в аристократичних колах. Однак досить швидко його сатирична поезія стала викликати і невдоволення: одинадцять місяців він провів у Бастілії, пізніше один з ображених вельмож наказав побити його палицями, після чого за розпорядженням уряду Вольтер був висланий до Англії. Перебування в Англії розширило його науковий кругозір, познайомило з іншим політичним устроєм. З Англії він привозить “Філософські листи”, які порівнюють англійські і французькі порядки, не на користь останніх. Тираж був арештований і спалений. Сам Вольтер, справедливо побоюючись подальшого переслідування, покинув Париж. Лише незадовго до смерті він повернувся в столицю, де був зустрінутий як тріумфатор.
Спадщина Вольтера величезна: вірші, повісті, романи, п'єси, наукові праці. Література для нього була знаряддям боротьби за краще майбутнє. Кожний твір підкоряється головному завданню - звільненню людського розуму від тяжіючого над ним неуцтва. Центральне місце в цій просвітницькій пропаганді займає боротьба проти забобонів, пов'язаних з релігією і церквою. У боротьбі з церквою Вольтер не шкодував ані часу, ані сил. Він аналізував і зіставляв історичні джерела християнського вчення, виявляв його внутрішні логічні протиріччя, яскравими, часом грубими мазками зображав злочини церкви - інквізицію, релігійні війни, суди над “єретиками”, нетерпимість і жорстокість. Його улюбленою і вигостреною зброєю була насмішка - тонка, уїдлива, знищувальна. Щоб сьогодні краще зрозуміти крайню різкість Вольтера в його антицерковній полеміці, потрібно враховувати, що більшість з памфлетів написані як прямий відгук на серію релігійних юридичних процесів, які закінчувалися смертними вироками.
Проте Вольтер не був атеїстом. З розумності навколишнього світу він робив висновок про існування його розумного творця. Він вважав, що “якби Бога не було, його треба було б вигадати” - як стримуюче начало і для низів суспільства, і для правителів. Ось декілька висловлювань, що розкривають його позицію: “Атеїст бідний і лютий, який вірить в безкарність, буде дурень, якщо не уб”є вас, щоб привласнити ваші гроші. Чернь стане ордою розбійників”; “Я хочу, щоб государі і їх міністри вірили в Бога, який карає і прощає. Без цієї вузди вони будуть представлятися мені тваринами, які прагнуть крові”.
Справедливе суспільство бачилося Вольтеру таким, в основі якого лежать принципи рівності, свободи і необмеженої приватної власності. Рівність розумілася насамперед як відсутність станових привілеїв, майнова нерівність не тільки не заперечувалася, але вважалася неминучою і необхідною для суспільства. Що стосується форми політичного управління, то тут дуже показова еволюція поглядів Вольтера. Тривалий час він найкращою для здійснення реформ (проти революції він категорично заперечував) вважав “освічену монархію” (можна пригадати його листування з Катериною II). Дуже високо оцінював політичний устрій в Англії. Розвиток же подій у Франції розвіяв надії на освіченого монарха, він виразно побачив назрівання революційної кризи.
Завантажити реферат