Сторінка
4
Проблеми, які розглядає етнолінгвістика, зумовлюють тісний зв'язок із суміжними науками та постійними відгалуженнями від неї нових дисциплін. Сучасна етнолінгвістика працює на стику власне лінгвістики, етнології, психології, логіки, семіотики, структурної антропології та культурології. Нині виокремились і сформувались самостійні дисципліни — соціолінгвістика, етнопсихолінгвістика та інші, що суттєво доповнюють і збагачують етнолінгвістику.
При утворенні та становленні держави й державності завжди нагальною стає етнонаціональна політика, її формування розпочалося у молодій незалежній Україні. Політико-правові засади державного курсу у сфері міжнаціональних відносин унормовані в таких документах: Конституція України, Декларація про державний суверенітет України, Акт проголошення незалежності України, Декларація прав національностей в Україні, Закон України "Про національні меншини в Україні". Українська держава, керуючись основними положеннями цих документів, ураховуючи поліетнічний склад суспільства та визнаючи органічну єдність прав людини і прав національностей, гарантує всім громадянам України незалежно від їхнього національного походження рівні політичні, економічні, соціальні та культурні права, підтримку національної самосвідомості та самовизначення у формах, які не створюють загрози територіальній цілісності та державності України.
Провідними є такі пріоритети етнонаціональної політики України:
• забезпечення через відповідне законодавство державних програм рівних можливостей для участі громадян незалежно від їхньої національності в усіх сферах матеріального і духовного життя, в системі управління державними та громадськими справами; зміцнення гарантій, які виключають прояви націонал-екстремізму, дискримінації громадян за національною, релігійною або мовною ознакою;
• відродження українського етносу; забезпечення етнокультурної самобутності української нації, її динамічного відтворення; піклування про національно-культурні потреби українців у зарубіжжі;
• відродження духовного життя національних меншин на принципах національно-культурної автономії, захист їхньої етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності;
• утвердження в міжетнічних відносинах атмосфери пошанування, дружби, взаємної довіри, поваги до мов, культур, традицій, звичаїв і релігій.
Українська держава дотримується цивілізованих методів регулювання міжетнічних відносин і діє в напрямі конституційного закріплення державної політики, яка має надавати ефективні гарантії захисту прав та інтересів усіх народів, які проживають в Україні.
Список літератури:
1. Розумович Н. Н. Политическая и правовая культура. Идеи и институты Древней Греции. — М., 1989.
2. Самосознание европейской культуры XX века. — М., 1991.
3. Светлый источник (средневековая поэзия Китая, Кореи, Вьетнама). — М., 1989.
4. Семчишин Я. Тисяча років української культури. — Львів, 1993.
5. Соди Д. Великие культуры Мезоамерики. — М., 1985.
6. Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. — М., 1992.
7. Тайлор Э. Первобытная культура. — М., 1989.
8. Удалъцова 3. В. Византийская культура. — М., 1988.
9. Хейлинга И. Осень средневековья. — М., 1988.
10. Хижняк 3.1. Києво-Могилянська академія. — К., 1988.
11. Художественная культура в докапиталистических формах / Под ред. М. С. Кагана. -Л., 1984.