Сторінка
3
Влітку 1672 р. турецьке військо, супроводжуване султаном Магометом IV, захопило Чортків, а його замок перетворився на резиденцію субпаші Подільського пашалику. Завойовники утримували місто одинадцять років — до 1683-го, бо саме тоді об'єднані сили європейських держав розгромили турецькі полчища під Віднем. Відтак у 1699 р. Польща знову утвердила своє панування на землях Галичини, власником Чорткова після Гольських став граф Андрій Потоцький. Панське ярмо важким тягарем лягло на трудовий люд. В той же час замість оборонних замків польські магнати на галицьких землях почали споруджувати для себе пишні палаци і як могли визискували працю кріпаків. За часів двох польських королів Августів II і III (з саксонського роду) польська шляхта панувала і бенкетувала за принципом «За круля Саса едз, пій і попущай паса», а за непослух простолюдина виносила єдиний присуд — страту, глузувала з українського духовенства і селян: «поп і хлоп», силою насаджувала католицизм.
На протилежному боці Серету знаходиться Старий Чортків, де до сьогодні збереглася Успенська дерев'яна церква, можливо, найстаріша на Поділлі на поч. XVI ст. її вигляд нагадує тридільний храм хатнього типу з двоспадовим дахом разом з дерев'яною дзвіницею, купол якої має аркові заглиблення. У 1990 р. храм реконструйовано. Неподалік від нього для потреб вірних у 1903 р. вимурувано греко-католицьку церкву, в ній тепер зосереджене релігійне життя православних віруючих. На відміну від Успенської, скромної і непоказної, але такої «домашньої» церкви, Вознесенський храм на Вигнанці відзначається урочистою піднесеністю. Це один з найвизначніших здобутків народної архітектури. Зведений талановитими безіменними майстрами у 1717 році, він увічнює небувалий розквіт українського дерев'яного будівництва. Нині обидва храми є діючими. У Вознесенському — віруючі греко-католицької громади.
Впродовж віків не радувала доля галичан, в період занепаду Чорткова знедолені не хилили голови в безнадії і покорі, як святиню берегли рідну мову й культуру, дарма що доводилось терпіти поневіряння чужинських поневолювачів — від середньовічних литовців до недавніх москалів. Не скорились волелюбні чортківці домаганням польських магнатів Садовських, які в XVIII столітті збільшили панщину до 5—6 днів на тиждень. Це викликало справедливе обурення селян, і вони в 1768 році повстали. Вимоги бунтарів підтримала більшість сіл південної частини Галичини.
Після першого поділу Польщі в 1772 р. Чортків увійшов до Австро-Угорщини і спйгтту був підпорядкований Заліщицькому округу, потім став центром Чортків-ського округу, а від 1867 р.— повітом, який мав канцелярії старости, окружної ради, суд, пошту, поліцію. Як бачимо, місто стало значним адміністративним центром, а згодом і економічним у південній частині галицького Поділля.
В період наполеонівських війн у 1809 р. Чортків окупували російські війська, однак за рішенням віденського конгресу в 1815 р. місто, як і вся Тернопільщина, знову опинилися в складі Австро-Угорської монархії. Протягом оцих декількох років в Галичині змінилося три влади, які не тільки чинили насильницькі здирства, а й палили, руйнували міста й села. Замість жаданого полегшення прийшлі австро-угорські чиновники обклали обездолених новими великими податками. З цим не могли змиритись селяни, а чортківці в 1838 р. піднялись на боротьбу проти гнобителів. На придушення чортківського заворушення та повсталих сорока сільських громад уряд вислав значні військові сили, яким вдалося через два з половиною місяці приборкати бунтівників, а їхніх ватажків Ф. Чубея і Ф. Сірмана з Бобинців ув'язнити. Незважаючи на каральні дії, повсюди не стихали страйки, наростав революційний рух, у боротьбі з несправедливістю і жорстокою експлуатацією формувались і гартувались професійні сили. Побоюючись всенародного повстання, цісар Фердинанд в 1848 р. погодився на скасування панщини. На ознаменування такої події чортківці поставили в селах пам'ятні знаки-хрести, які й досі зберігаються, біля них проводяться посвяти.
В кінці панування старої Польщі на Галичині, коли її селянство опинилося в катастрофічному становищі, новий володар австрійський цісар Йосиф II зробив деяке полегшення, зокрема видав «патент для підданих», в ньому нарешті врегулював відносини між селянами і поміщиками, давав право одружуватися без спеціальної панської згоди, дозволяв переселятися, вчитися ремесла. Прина-гідно зазначимо, що сталося це в роки, коли цариця Катерина II завела кріпосне право на лівобережній Україні, впровадила великоруське холопство.