Сторінка
2

Коломийський театр

Третьою обробкою І.Озаркевича було "Весілє, або Над цигана Шмагайла нема розумнішого", в основі якої лежала п'єса теж східноукраїнського автора - слобожанина Степана Писаревського "Купала на Івана".

Діяльність Коломийського українського аматорського театру розпочалася виставою "Дівка на виданню, або На милованнє нема силовання" 21 травня за старим стилем (8 червня за новим стилем) 1848 р. Перша вистава викликала нечуваний ентузіазм не тільки серед українського населення, а й загальноміської публіки, до якої належали німецькомовні австрійці, чехи, євреї, а також поляки, хоча з боку останніх вживалися заходи щодо перешкод наступним українським виставам. Мистецьким керівником, режисером цієї події і всіх наступних вистав був австрійський офіцер-поручник Алоїз Ляйтнер, можливо, австрієць, а може, й чех за національністю. Виконавцями були активісти українського національно-культурного руху в Коломиї. Після цього першого успіху було домовлено щотижня, в четвер, давати українські вистави в Коломиї. Однак, цей задум не міг бути зреалізований через брак репертуару та підривні заходи антипатріотично налаштованих елементів. Друга вистава "Дівка на виданню" відбулась десь у часі до 10 вересня !848 р., а в часі між цією датою і 12 жовтня 1848 р. - показано третю виставу, на цей раз уперше "Жовніра-чарівника".

Поки давалися перші дві вистави "Дівки на виданню" в Коломиї, текст переробки друкувався в Чернівцях у друкарні "Я на Екгарта і сина" в латинській транскрипції. Принаймні, І.Озаркевич у жовтні 1848 р. привіз примірники видрукуваної книжечки на "собор руських учених", інакше, по-сучасному кажучи, - на конгрес української інтелігенції Галичини, що відбувся 19 жовтня 1848 р. До речі, в дні цього з'їзду на прохання делегатів коломийська група, залучивши львів'ян, підготувала й зіграла виставу "Дівка на виданню", чим започаткувала український аматорський рух у Львові. Звідти він перекинувся до Перемишля й Тернополя.

Можна припустити, що коломийське "Товариство акторів під предводительством Ляйтнера" відвідувало сусідні з Коломиєю прикарпатські міста: Станіславів, Косів, Кути, може, й Вижницю і навіть Чернівці. Подорож до Чернівців тим вірогідніша, що І.Озаркевич десь у цей час, на початку осені 1848 р., їздив туди за готовим тиражем щойно видрукуваної "Дівки на виданню". "Буковинська рада", яка теж була філією "Головної руської ради", могла попросити І.Оззркевичз показати в Чернівцях виставу п'єси, що друкувалася в їхньому місті. Це ж можна припустити й щодо переробленої І.Озаркевичем п'єси під назвою "Весілє, або Над цигана Шмагайла нема розумнішого" з п'єси іншого східноукраїнського драматурга Степана Писаревського (псевдонім - С.Шефенаря) "Купала на Івана", яка теж була випущена друкарнею "Я на Екгарта і сина" в Чернівцях, але наступного, 1849 р.

Може постати питання: чи не "заразилися" й Чернівці також, як Львів, Перемишль і Тернопіль від Коломиї "бацилою" аматорського театру ще тоді 1848 чи 1849 років? Ніяких свідчень про це немає. Судячи зі слабкості "Буковинської ради", браку національне свідомої української інтелігенції на Буковині в той час, з відсутності ентузіастів української театральної справи, такі вистави в Чернівцях у той час залишаються під сумнівом. Але Чернівці мають велику історичну заслугу перед українським аматорським рухом, що виник у сусідній Галичині, з якою на той час було ще адміністративне сполучення.

У Коломиї ж протягом 1849 р. могли йти на сцені переробки не тільки самого І.Озаркевича, а й ті, що вийшли з-під пера львівських авторів.

У 1850 р. Коломийський аматорський театр продовжував виставляти переробки Івана Озаркевича, причому, "Дівка на виданню" йшла під дещо зміненою назвою "Анничка, або На милованнє нема єило-вання", "Жовнір-чарівник, або Що не поможе наука, то поможе батіг", "Весілє, або . Над цигана Шмагайла нема розумнішого".

Десь тоді Алоїз Ляйтнер вживав заходів щодо перетворення аматорського товариства в Коломиї на професійу мандрівну українську трупу, і в цьому питанні шукав підтримки в "Головної руської ради". Але з цього доброго наміру нічого не могло вийти, бо наступили інші часи – часи реакції після революції 1848 - 1849 рр., настав період апатії серед української інтелігенції в Галичині, ідейний розбрід, поширення москвофільської пропаганди, яку привезли до Галичини російські емісари в обозі царської армії, що йшла на Угорщину для придушення революції. Іван Франко однак вважав основною причиною не тільки саму суспільно-політичну ситуацію, а й те, що "драма і театр мало ще тоді мали ґрунту в Галичині", що "не було ані репертуару, який доводилось наскоро латати, перелицьовувати та перекладати з чужих мов, ані, що найважче, не було публіки, сільської і настільки маючої (заможної - Р.П.) та освіченої, щоб театр був для неї потребою. Навіть поляки у Львові не мали ще тоді такої публіки, а й німецький театр, до якого горнулася вся бюрократія, держався значними субвенціями державними та різними привілеями. А з русинів, темних і бідних та розсипаних по селах, хто мав інтересуватися театром, хто мав підтримувати його? В обох містах (тобто, Коломиї і Перемишлі - Р.П.), де театр краще розвивався, він завдячував се заінтересованістю і живій участі людей неруської людності, зі світа урядницького й військового, а коли не стало тої протекції та співуділу, то не стало і руських "зрілищ".

Український аматорський театр відродився в Галичині аж у 1864 р., перетворившись через рік на професійну мандрівну трупу під назвою "Руський народний театр" при товаристві "Руська бесіда". З того самого 1864 р. він обслуговував міста і містечка не тільки Галичини, а й Буковини, його історія нараховує шістдесят років.

Але від того, що діяльність аматорського театру в Галичині і, зокрема, в Коломиї 1848 - 1850 рр. обмежувалась трьома роками, не применшується значення його в історії театральної культури. Тому й відзначаємо ми сьогодні в нашій незалежній державі 150-річчя від початку нового українського театру в Галичині, що веде свій родовід з аматорського гуртка в Коломиї.