Сторінка
3

Основі етапи розвитку української державності

Отже, ознайомимося з деякими найважливішими пам'ятками нашої правової культури.

Руська Правда

Славнозвісна “Руська Правда” — найвідоміша збірка давньоруського права, яка мала величезне значення для подальшого розвитку українського, російського, білорусько­го, а почасти й литовського права. Нині відомо понад сто списків цієї пам'ятки, які більшість дослідників поділяють на три редакції: Коротку, Поширену і Скорочену.

Списки Короткої редакції включають у себе текст, авторство якого приписується Ярославу Мудрому («Правду Ярослава» або «Найдавнішу правду»), доповнення до цього тексту, зроблені синами Ярослава Мудрого («Правду Ярославичів»), а також дві статті, про походження яких немає точних даних (так звані «Покон вірний» та «Урок мостникам»). Вважається, що Коротка редакція була створена упродовж XI ст., а найдавнішу її частину —«Правду Ярослава» — найчастіше датують 1016 p.

ЦІКАВО ЗНАТИ

· 25 найвідоміших правових кодексів в історії людства (до початку XX ст.):

1. Закони єгипетського фараона Менеса (не збереглися), близько 3000 р. до н. е.

2. Закони вавилонського царя Хаммурапі, 1729-1750 pp. до н. е.

3. Закони афінського архонта Драконта, 621 р. до н. е.

4. Закони XII таблиць (стародавній Рим), 451-450 pp. до н. е.

5. Закони Ману (стародавня Індія), II ст. до н. е.— II ст. н. е.

6. Кодифікація Юстиніана (Corpus iuris civilis) (Візантія), 534 p.

7. Салічна правда (Держава франків), кінець V ст. — початок VI ст.

8. Правда Етельберта (Кельтське королівство), близько 600 р.

9. Звід законів «Тайхоре» (Японія), 726 р.

10. Прохирон (Візантія), 879 р.

11. Закон судний людем (Болгарія), кінець IX ст. — початок Х ст.

12. Руська правда, близько 1016 р.

13. Велика Яса Чингісхана, 1206 р.

14. Саксонське зерцало, 1225 р.

15. Законник Стефана Душана (Сербія), 1349 р.

16. Статути Казиміра Великого (Польща), 1347 р.

17. Судебник Івана III (Росія), 1497 p.

18. «Кароліна» (загальнонімецьке кримінальне і криміналь­но-процесуальне уложення), 1532 р.

19. Литовські статути, 1529, 1566, 1588 pp.

20. Соборне уложення (Росія), 1649 р.

21. Звід законів і постанов (Китай), 1690 р.

22. Конституція США, 1787 р.

23. Французький цивільний кодекс (кодекс Наполеона), 1804 р.

24. Звід законів Російської імперії, 1832 р.,

25. Германське цивільне уложення, 1900 р.

Литовські статути і магдебурзьке право в Україні

У період перебування України у складі Великого князівства Литовського, Королів­ства Польщі і Речі Посполитої важливу роль відігравали окремі джерела іноземного походження, які пристосовува­лися до місцевих умов і згодом розглядалися українським народом як власне споконвічне право.

У литовсько-руській державі аж до початку XVI ст. основним джерелом права була Руська Правда. Пізніше виникли законодавчі акти власне литовського походження, серед яких найвідомішими були Литовські статути 1529, 1566 і 1588 pp. Ці документи дуже подібні один до одного, тому часом їх називають трьома редакціями Литовського Статуту.

Литовські статути виникли як правові акти багатонаціо­нальної держави; в них широко використано звичаєве право всіх народів, які жили на її території, норми давньорусько­го, римського, німецького, польського права, попереднього поточного законодавства Великого князівства Литовського. Враховуючи, що одним із основних джерел була Руська Правда, наголосимо, що для українського народу «іноземне походження» Литовських статутів мало досить відносний характер: їх норми відтворювали звичні «давні права» і розглядалися як руське право.

Найдосконалішим вважається Третій Литовський Статут 1588 р. Це був класичний кодекс феодального права, що всебічно регулював найважливіші суспільні відносини того історичного періоду, містив норми практично всіх галузей права.

У цих збірках закріплювалися права купців, міщан і ремісників, порядок виборів і функції органів міського самоуправління, цивільного, кримінального та процесуаль­ного права. Діставши магдебурзьке право, місто переставало бути придатком феодального замку, а його мешканці вважали­ся формально вільними людьми, отримували ряд пільг і приві­леїв.

“Березневі статті” Богдана Хмельницького

Одним із найважливіших правових документів в історії України були так звані «Бе­резневі статті», що юридичне закріпили рішення Переяс­лавської Ради і визначили відносно автономне політичне й правове становище України у складі Російської держави. Цей акт було створено в березні 1654 р. під час перебування у Москві українського посольства на чолі з генеральним суддею С.Богдановичем-Зарудним та переяславським пол­ковником П. Тетерю.

“Березневі статті” разом з царськими грамотами розглядаються як договір України з Росією. Оригінали цих документів не збереглися, але зміст їх не викликає сумніву, бо до нас дійшов ряд перекладів, чернеток, робочих записів московських чиновників та інших джерел. Варто наголоси­ти, що «Березневі статті» визначили на тривалу історичну перспективу основні засади державного будівництва України. Зважаючи на безперечну особисту роль у визначенні цих засад Б. Хмельницького, в сучасній літературі його нерідко називають основоположником українського конституціона­лізму.