Сторінка
3
Існування будь-якого соціального інституту обумовлено певними суспільними потребами, тому і його функціонування спрямоване на забезпечення цих потреб. Особливість держави полягає у тому, що вона є легітимною формою виявлення та вираження "загального" інтересу, засобом його забезпечення. В умовах соціального розшарування суспільства, опосередкованості взаємодії його членів держава виступає як інструмент вираження цього інтересу, причому двояким чином:
а) шляхом проведення безпосереднього волевиявлення громадян – референдумів;
б) опосередковано, через діяльність вищих представницьких органів державної влади. При цьому "загальний" інтерес набуває спеціальної форми виразу у вигляді законів.
(Через закони держави "загальний" інтерес не тільки легітимується, формалізується, але й забезпечується відповідним механізмом здійснення.) Подальша конкретизація "загального" інтересу щодо різних сфер суспільного життя, життєвих ситуацій, конкретних регіонів і т. ін. здійснюється спеціально створюваним для цього державним апаратом управління. Він складається з державних службовців – громадян, які професійно займаються виробленням конкретних рішень, здійснюючи координацію загальносуспільних інтересів з особливими інтересами окремих регіонів, галузей суспільного виробництва та індивідуальними інтересами громадян. Це обумовлює необхідність організації об'єднань державних службовців у різноманітні державні органи – міністерства, комітети, відомства, місцеві органи управління тощо. (Особливість державного забезпечення "загального" інтересу полягає у тому, що держава забезпечує домінування загальносуспільних потреб над певними особливими та індивідуальними інтересами.
(Державна влада характеризується як вияв державної організації суспільства, включає в себе особливості держави і характеризується поширеністю за територією, універсальністю, самостійністю, верховністю, легітимністю, незалежністю, повнотою. У найбільш концентрованому вигляді ознаки державної влади виявляються через її суверенність:
а) верховенство – державна влада є вищою владою у суспільстві;
б) повнота (неподільність) – державна влада належить народу, який є її єдиним джерелом;
в) самостійність – державна влада не залежить від волі будь-яких інших організацій, окремих осіб чи інших суспільств.
Суверенність державної влади обумовлюється її можливостями реально, а не тільки ідеологічно впливати на суспільні відносини. Це забезпечується особливими державними утвореннями і засобами їх впливу (підприємствами, армією, судами, поліцією тощо).
6. ВИСНОВОК
Отже, в загальному вигляді, державу можна визначити як державу, в якій існує право, або як правову форму організації діяльності публічно-політичної влади та її взаємовідносин з індивідами як суб’єктами права.
Список використованної літератури:
1. В.В. Копєйчиков "Загальна теорія держави і права", – К., 1997
2. М. Настюк "Правознавство", – Львів , 1995
3. Чиркин В.Е. “Элементы сравнительного государствоведения”; Москва, 1994
4. Коваленко А.И. Теория государства и права, Москва
1994г.