Сторінка
8
Щоб утримати владу, Центральна Рада звернулась до німецького уряду з проханням про військову допомогу, оскільки достатніх власних збройних сил не було. Німецькі та австро-угорські війська 18 лютого почали окупацію україни.
Центральна Рада втрачала соціальну опору, авторитет, а 29 квітня 1918 р. вона зібралася на чергове засідання. Тут, окрім інших законів, обговорювалася і була прийнята Конституція Української Народної Республіки – Основний закон держави.[21]
У розділі “Загальні постанови” підкреслювалося, що Українська Народна Республіка – держава “суверенна, самостійна і ні від кого не залежна”, а носієм державного суверенітету є увесь народ України, всі громадяни України, які проживають на її території.
Відразу за першим загальним розділом йшов розділ про громадянські права йсвободи. Громадянином УНР вважалася кожна особа, яка набула це право у передбаченому законодавствомпорядку. Цивільно-правова ,громадянська і політична дієздатність наступала з 20-річного віку. У Конституції підкреслювалося (ст.12), що всі громадяни рівні у громадянських і політичних правах – незалежно від статі, національності, раси , віросповідання , освіти, майнового стану. На території УНР скасовувались як вид покарання смертна кара, тілесні покарання та ті, що ображали людську гідність та честь.
Основу побудови структури вищих органів держави становила відома теорія розподілу влади – на законодавчу, виконавчу і судову. Отже, найвища законодавча вручена, згідно з Конституцією, Всенародним Зборам, виконавча –Раді Народних Міністрів, судова –Генеральному суду.
Місцевими органами влади й управління стали виборні Ради та управи – у громадах (сільських і міських), волостях, землях.
Парламент країни – Всенародні Збори – мав обиратися населенням на основі рівного, прямого, загального, таємного голосування за пропорційною системою виборів: депутат від 100тис. жителів строком на три роки.
Закони приймаються тільки парламентом.Він встановлював бюджет країни, оголошував війну, укладав мир тощо.
Рада Народних Міністрів формувалася, згідно з Конституцією, Головою парламенту, її склад і програма затверджувалися парламентом. Перед ним уряд відповідав за свою діяльність – як кожен міністр зокрема, так і уряд загалом.
Найвищим судом республіки оголошувався Генеральний суд, який обирався Всенародними Зборами. Він виступав як касаційна інстанція для інших судів, не міг бути судом першої та другої інстанцій і мати функції адміністративної влади. Судочинство оголошувалось усним і гласним, усі громадяни, незалежно від посад ,-рівними перед судом і перед законом.
Конституція, очевидно, повинна була мати тимчасовий характер, адже вона створювалася на перехідний період – період становлення української державності.Незважаючи на це, вона мала демократичний характер, була доброю правовою основою держави, основою для всього ііншого законодавства України, створення демократичної державності, законності, правопорядку.
VIII. Українська держава за П.Скоропадського.
Зайнявши всю Україну, 29 квітня німецькі війська розігнали Центральну Раду і поставили при владі колишнього царського генерала Павла Скоропадського. У києві 30 квітня на так званому з’їзді хліборобів Скоропадського обрали гетьманом України. Цього ж дня гетьман оголосив розпущеними Центральну Раду, її місцкві органи та установи, земельні комітети, уневажнив все її законодавство, повертає правову силу всім попереднім видам і формам приватної власності. Ставши на “грунті української державності” гетьман обіцяв проведення у майбутньому виблрів до українського законодавчого сейму, право викупу селянами землі у поміщиків та інших великих землевласників, відбудову крайової торгівлі, промисловості.
Потім був виданий гетьманський декрет про тимчасовий державний устрій України, що встановлював замість демократичної республіки свого роду конституційну спадкову монархію. Гетьманові належала вся повнота законодавчої та виконавчої влади, він був також верховним “воєводою” армії, флоту. Замість назви держави Українська Народна Республіка встановлено нову назву – Українська держава. Поновлено попередній адміністративно-територіальний поділ – на губернії, повіти, волості. Уряд, сформований гетьманом, складався здебільшого з російських кадетів і монархістів.
Розпочалося масове повернення поміщиків і капіталістів в Україну – російських, польських та ін. Їм поверталися землі, маєтки, заводи й фабрики, палаци, виплачувалась компенсація за збитки. Народні маси позбавлялися політичних прав і свобод.
Діяльність гетьманських установ та органів проходила під суворим наглядом окупаційної влади. Ешелонами відправлялось у Німеччину зерно, м’ясо, мед, цукор, масло, промислове устаткування.
Водночас у період гетьманату Українська держава мала й певні здобутки. Зокрема, це стосується зовнішньополітичної сфери. Відбувся обмін дипломатичними представниками з державами Центрального блоку. Розпочалися переговори з Румунією, Фінляндією, Швейцарією, Іспанією, Данією, Швецією тощо. Під тиском німців навіть Росія відрядила до Києва мирну делегацію на чолі з Х.Раковським. У Києві 12 червня між обома країнами був підписаний преліміарний мир. Росія визнала українську державу, сторони зобов’язалися встоновити дипломатичні відносини на рівні консульських.
Вдалося налагодити фінансові справи. Проводилися важливі судові реформи. Створювалася система губернських і повітових судів. Сенат вважався найвищим судовим органом. Судочинство стало гласним, зучастю присяжних засідателів. Помітні були здобутки у галузі культури і освіти. В усіх вищих навчальних закладах почали працювати кафедри української мови, літератури, історії. Засновано український державний театр, Національний музей, національну капелу. Створено Українську Академію Наук, президентом якої було обрано В.вернадського.
У середині квітня в зв’язку з окупацією німцями України ЦВК і Народний секретаріат були ліквідовані, замість них створено повтсан бюро з дев’яти членів. За постановою ЦК КП(б)У 28 листовада 1910 р. створено Тимчасовий робітничо-селянський уряд України, куди входили В.Аверін, К.Ворошилов, В.Затонський, Ю.Коцюбинський, Ф.Сергеєв та ін. Маніфестом 29 листопада він проголосив повалення влади Рад в Україні, для чого попросив військової допомоги в Росії.
Завантажити реферат