Сторінка
6

Поняття та форми державного устрою

Форма правління тоталітарної держави звичайно є перекрученою формою республіки і відрізняється наступними ознаками:

Ø наявністю правлячої партії, що складає ядро політичної системи і грає керівну роль у управлінні всіма державними і суспільними справами країни;

Ø збігом вождя партії і глави держави в одній особі, що прагнуть до довічного збереження своїх політичних посад (у деяких країнах з тоталітарною формою правління навіть намічалася тенденція спадкоємної передачі влади, наприклад, у КНДР);

Ø наділенням глави держави диктаторськими повноваженнями;

Ø формальним характером партійних і державних виборів;

Ø підвищеною роллю партійної і державної бюрократії, що вирішує всі конкретні справи суспільного і державного життя;

Ø відсутністю юридичної відповідальності глави держави і партії.

Тоталітаризм припускає функціонування відповідного політичного режиму.

Узагальнення історичного досвіду функціонування тоталітарних держав свідчить, що вони виявляються досить ефективними тоді, коли країна розвивається екстенсивно. У цьому випадку тоталітарно-улаштована влада в стані забезпечувати постійне залучення все нових і нових людських, сировинних і інших ресурсів для вирішення економічних і політичних проблем переважно позаекономічними, тобто політичними засобами. Тоталітарно-улаштоване правління успішно досягає поставлених перед ним цілей, якщо діє за принципом «результат за будь-яку ціну». Коли ж суспільство змушене розвиватися інтенсивно, цей тип правління виявляється малоефективним, більш того, він перетворюється в перешкоду на шляху прогресу країни. Органічно властива йому централізація управління, при якій команди приймаються лише на самому «верху», виключає кваліфіковані планування і рішення, оскільки центр у принципі не може мати скільки-небудь повну інформацію про наявні на місцях можливості конкретних підходів до досягнення конкретних цілей. При відзначеному органічному пороці керівництва країною з єдиного центру дія таких істотних факторів, як централізований розподіл матеріальних благ, що виключає особисту зацікавленість виконавця, острах відповідальності, скутість ідеологічними догмами і т.д., відступали на другий план.[12]

1.3 Види політичних режимів.

Політичний (державний) режим тісно пов'язаний із формами правління. Державний режим — це різновид політичного режи­му, який має домінуюче місце в суспільстві. Державний режим — це сукупність чи система методів, за допомогою яких здійснюєть­ся державна влада в суспільстві. Він характеризується станом де­мократичних прав і свобод людини та інших суб'єктів суспіль­них відносин, відношенням державної влади до правових основ діяльності її органів.

Сучасна теорія держави розрізняє два основних типи політичних режимів: демократичний і тоталітарний. Ця класифікація виходить ще від Платона, який виділяв, окрім «найкращої держави», тимократію (панування шляхетних воїнів), олігархію (правління багатих родин), демократію і тиранію; остання, якщо користатися сучасною термінологією, є тоталітаризм.

Термін “демократія” в перекладі з грецької означає влада народу. В сучасний період є багато визначень демократії. Більшість спеціалістів приходять до висновку, що демократія — це певна форма правління, зас­нована на дотриманні прав людини і свободи особи. Останнім часом демократію розглядають не тільки як владу більшості над меншістю, але і як гарантію прав меншості, прав опозиції. Де­мократія — це свобода і відповідальність усіх суб'єктів суспільних відносин за свою поведінку і діяльність.[13]

Демократичний режим — це такий режим, коли державна вла­да здійснюється з дотриманням основних прав людини, коли враховуються інтереси всіх соціальних груп населення через де­мократичні інститути: вибори, референдуми, засоби масової інформації. Демократичний режим поділяють на такі види: де­мократично-ліберальний, демократично-консервативний, демо­кратично-радикальний.

Демократія й олігархія були історією переборені (перша - цілком, друга - частково), а демократичний і тоталітарний режими перетворилися нині в пануючі форми. Їхнє сучасне тлумачення відрізняється від платонівського. Державовідча думка ХХ століття протиставляє демократію як політичну форму, що забезпечує прогрес, тоталітаризму як утіленню політичної реакції, тоді як у Платона обидві вони суть форми виродження «найкращої держави». Правда, тиранія (платонівський еквівалент сучасного тоталітарного режиму), у цій градації займає останнє місце і тому страждає найбільшою виродженністю.

Загальний хід процесу виродження, по Платону, такий. «Найкраща держава» - ідеал, що відрізняється стабільністю. Тимократія відрізняється від неї насамперед елементом нестабільності: ще вчора єдиний патріархальний клас розщеплюється під впливом власницьких інтересів і конкуренції. «Скупчення золота в коморах у приватних осіб губить тимократію, - говорив Платон, - вони насамперед вишукують, на що б його ужити, і для цього переписують закони, мало рахуючись з ними». Виникає конфлікт між чеснотою і багатством. «Коли встановлюються порядки, по яких до влади не допускаються ті, у кого немає визначеного майнового цензу, перемагає олігархія, що тримається на збройній силі або залякуванні», тобто за допомогою політичного насильства, як сказали б ми сьогодні. Виникнення олігархії створює передумови для початку громадянської війни між олігархіями і найбіднішими шарами. Соціальна міжусобиця, якщо в ній перемагають бідняки, приводить до демократії, у результаті чого супротивники знищуються або виганяються, інші зрівнюються в цивільному стані і можливостях займати державні посади. Установлюється «царство волі» і як наслідок цього - беззаконня. Реакцією на витлумачену в такий спосіб демократію є тиранія - незаконна влада одного. Порівняння платонівської концепції політичних режимів (держав) із сучасним державознавством свідчить, що в ній міститься в зародку практично всі елементи політичної думки, за допомогою яких і сьогодні формуються політичні теорії: типологія політичних режимів (держав), їхня історична послідовність, закономірність їхньої зміни, форми переходу від одного типу держави до іншого (наприклад, революція, громадянська війна), і навіть вказівку на джерела історичних змін, серед яких Платон позначає і те, що пізніше марксисти назвали класовою боротьбою.[14]

Політичний режим демократичного типу має своєї соціально-економічною передумовою існування суверенних індивідуальних суб'єктів, що є власниками економічних умов свого життя і які будують відносини один з одним на основі обміну і договору.

Політичними передумовами цього режиму є:

v відсутність єдиної, обов'язкової для всіх державної офіційної ідеології, що однозначно визначає мету суспільно - історичного розвитку, а іноді і політичні засоби її досягнення;