Сторінка
2

Виникнення і розвиток держави

Розглядаючи історичний процес розвитку держави, можна, базуючись на європейському досвіді, виділити наступні періоди в їхньому розвитку:

1 період — зародження держави — племінна держава. Саме на цьому етапі появляються основні її складові — територія, населення, влада;

2 період — держави античного світу. Це, перш за все, держави Греції та Римська імперія. Для цих держав характерним є наявність досить високого правового статусу у вільних громадян і, у той же час, наявність великої кількості людей, які є тільки об'єктами права, — рабів. Саме на них опирається суспільне виробництво цього циклу;

3 період — держави феодального середньовіччя. Організація цих держав спочатку була нескладна, відбиваючи простоту існуючих суспільних відносин. Існування міждержавних та внутрішньодержавних зв'язків мінімальне. Населення таких державних груп розбите на ряд різних соціальних груп, з різним правовим статусом.

4 період — станова монархія. Наявність чіткої структуралізації суспільства з практично виключеною можливістю переходу з одного стану в інший. Принципово різний правовий статус представників різних груп.

5 період — сучасна держава.

Таким чином, в розвитку держави, базуючись на правовому статусі особи у той чи інший історичний період, можна виділити п'ять періодів: зародження держави, антична держава, держава раннього середньовіччя, станова держава і сучасна держава.

Антична держава характеризується тим, що в ній існує значна частина людей, які взагалі не визнаються суб'єктами права і, відповідно, не мають жодних прав і свобод, тобто раби. При цьому, людина могла бути рабом від народження, стати ним у результаті захоплення у полон чи в силу економічних чинників (боргове рабство). Наявність такої групи абсолютно безправних людей є характерним явищем для всіх держав античності: від Єгипту і Вавілону до Греції та Риму. У той же час, уже в античних державах, хоча і різною мірою і в різних формах, проявляється принцип правової рівності, який, звичайно, поширюється тільки на вільних громадян.

Держава раннього середньовіччя, як правило, має значно нижчий рівень розвитку законодавства, механізмів правового регулювання суспільних відносин, сама є доволі слабкою. У такій державі визначальна роль у правовому регулюванні належить звичаєвому праву, втручання держави в життя людей є мінімальним і часто обмежується тільки сплатою податку (данини) та участю у захисті держави від зовнішніх посягань. У такій державі, якщо й продовжує існувати рабство, то в значно менших масштабах, ніж на попередньому етапі. Можна стверджувати, що в державі раннього середньовіччя практично нема людей, які б не визнавалися суб'єктами права. Правовий статус особи значною мірою залежить від неї самої і визначається її суспільною діяльністю. Можлива зміна місця проживання чи роду і характеру занять, нема жорстких правових обмежень. Разом з тим, ідея правової рівності і в законодавстві, і в реальному суспільно-політичному житті практично відсутня.

Станова держава характеризується тим, що правовий статус особи визначається її походженням. Суспільство поділене на певні стани, між якими існують чіткі межі, перехід з одного стану в інший утруднений або й не можливий. Всі люди визнаються суб'єктами права, проте між правовим статусом різних станів колосальна відмінність — від селян-кріпаків, які мало чим відрізняються від рабів, будучи особисто залежними, до представників шляхти, дворянства, які мають надзвичайно широкі права і свободи, які в багатьох випадках можуть бути реально забезпеченими та захищеними. Питання про правову рівність може мати місце тільки в рамках окремого стану.

Сучасна держава базується на визнанні принципу правової рівності всіх громадян, незалежно від їхнього походження, майнового стану, роду та характеру занять та інших обставин. По суті, у сучасній державі правовий статус особи визначається нею самою, залежно від того, чим вона займається, її інтелектуальних та інших здібностей. Існування різних соціальних груп у суспільстві визначається розвитком суспільства, а не якимись правовими приписами. Перехід з однієї соціальної групи в іншу не має жодних правових обмежень, хоча може бути утрудненим або й неможливим в силу інших обставин (фінанси, інтелект тощо). Приналежність особи до певної соціальної групи не впливає на її правову рівність з іншими людьми. У сучасній державі людина, її права і свободи є пріоритетними соціальними цінностями. Напрямок розвитку сучасної держави — це все більш повне і всестороннє закріплення і забезпечення прав і свобод людини. При цьому, можливі певні тенденції до перебільшення значення або ігнорування тих чи інших прав і свобод, що проявляється у тоталітарних чи авторитарних режимах у сучасних державах. Заперечення принципу правової рівності, виходячи з тих чи інших засад (класових, національних, релігійних), має, як правило, тимчасовий, перехідний характер. Основною, визначальною характеристикою сучасної держави все ж таки залишається рівність всіх перед законом, обмеження державної влади правами та свободами людини.

Можливі і інші класифікації та періодизації історичного розвитку держави.

5. Відмінність держави від додержавної організації суспільства.

1. В додержавній формі організації суспільства влада виражає недиференційовані інтереси всієї групи; в державі інтереси диференціюються на інтереси загалу, панівної групи, правителя;