Сторінка
3
Українська делеґацiя мусила досягти ще одного важливого завдання — отримати збройну допомогу вiд Нiмеччини та Австро-Угорщини для вiдновлення влади Центральної Ради. На нарадi вищого нiмецького керiвництва 13 лютого 1918 р. було вирішено подати допомогу Українi в рамках загальної воєнної кампанiї на Схiдному фронтi, яка мала розпочатися 18 лютого пiсля розриву перемир’я з Радянською Росiєю. Українськi представники мали пiдписати з цього приводу вiдозви до народiв Нiмеччини i Австро-Угорщини. У результатi на українськiй землi з’явилось пiвмiльйонне вiйсько Центральних держав, вiйськова адмiнiстрацiя Берлiна й Вiдня, а Україна була подiлена на зони впливу.
Наближення загальної військової поразки не залишало можливостей для подальшого розігрування української карти і домагань геополітичних змін в регіоні, але наявність місцевих передумов для цього стала для Берліна очевидною.
Після Першої світової війни та українсько-німецького зближення 1918 р. у Німеччині буквально вибухнув інтерес до України. Університети й спеціальні наукові заклади стали приділяти велику увагу українознавству. Розроблялися різні концепції німецької політики щодо України, де остання розглядалась як потенційно сильна незалежна держава, що об’єднує усі чотири частини роздертої в 1919—1920 рр. української території та матиме у майбутньому великий вплив на баланс сил у Східній Європі.
Але впливу на реальну німецьку політику ці концепції не мали. За часів Веймарської республіки німецький уряд прагнув до найліпших стосунків із Москвою. Це автоматично виключало з його гри українську карту. Для Гітлера Україна не була самостійним об’єктом у політиці, а існувала лише як частка незрівнянно більшого об’єкта.
Завантажити реферат