Сторінка
6
Керівництво нової Чехословаччини, яка відроджувалася наприкінці війни, вже на початку 1944 р. висловило намір встановити дипломатичні відносини з Радянською Україною 32. Наприклад, влітку 1945 р. президент ЧСР Е.Бенеш заявив, що Україна могла б стати ключовим членом слов’янського блоку 33. Проте дипломатичні стосунки між Чехословаччиною та Україною так і не були тоді встановлені. Як тільки було укладено радянсько-чехословацький договір від 29 червня 1945 р. про передачу Закарпатської України «її споконвічній матері — Україні», про встановлення дипломатичних стосунків між УРСР та Чехословаччиною відразу ж забули. Цікаво відзначити, що підписання цього договору взагалі відбулося без будь-якої участі українських дипломатів і представників Закарпатської України, хоча формально текст договору укладався українською, російською та словацькою мовами 34.
5. «Українське питання» у комуністичній Чехословаччині
Після лютневих подій 1948 р. народно-демократичний лад у Чехословаччині був замінений на тоталітарну модель соціалізму «радянського зразка». Її складовою була й нова зовнішньополітична орієнтація ЧСР на «союз, дружбу і співробітництво» з СРСР, а офіційною доктриною в практиці міжнародних відносин і національному питанні стала теорія «пролетарського, соціалістичного інтернаціоналізму». Вона не залишала можливостей для розвитку рівноправних і взаємовигідних відносин в рамках так званого соціалістичного табору, а тим більше — для проведення якоїсь окремої політики щодо радянських союзних республік, насамперед — України, на будь-які прояви «сепаратизму» чи «самостійництва» якої Москва реаґувала дуже гостро й жорстко. Показово, що відразу ж після визволення Чехословаччини від гітлерівців українські установи, культурно-освітні й наукові заклади та організації, створені там у міжвоєнні роки українськими еміґрантами, були ліквідовані як «антирадянські» та «буржуазно-націоналістичні», а ті еміґранти, які не встигли або не захотіли еміґрувати на Захід, були депортовані до СРСР та зазнали репресій 35.
Політика комуністичної влади Чехословаччини щодо русинів-українців Східної Словаччини, зокрема Пряшівщини 36, в перші повоєнні роки сприяла економічному, культурному й національному піднесенню українського населення республіки, серед якого домінувало почуття взаємозв’язку з Україною та рідним народом. Створена 1 березня 1945 р. на з’їзді делеґатів від українських населених пунктів та районів у Пряшеві «Українська національна рада Пряшівщини» (УНРП) навіть намагалася на першому етапі вирішити українське питання в Чехословаччині шляхом возз’єднання україномовних північно-східних районів Словаччини з Закарпатською Україною в складі УРСР. В той же час неодноразові спроби законодавчо оформити існування та діяльність УНРП та інших організацій русинсько-українського населення Чехословаччини не мали успіху, так само як і боротьба УНРП за культурно-національну автономію українців у Словаччині 37.
Неґативний вплив на національну свідомість русинів-українців ЧСР у післявоєнний період справили також об’єктивний процес урбанізації, масове переселення їх у 50–60-ті роки з переважно однонаціональних населених пунктів до західної Чехії та Моравії. Неґативні наслідки мали і штучна «українізація», і спроби розв’язання національних проблем адміністративно-бюрократичними методами тощо.
Боротьба проти «бандерівщини», політичні процеси 50—60-х років у Чехословаччині над «націоналістами», в тому числі й українськими, ліквідація греко-католицької церкви і насадження державою серед русинів-українців православ’я, вторгнення військ країн Варшавського Договору в 1968 р., подальші «нормалізація» та застій у супільно-політичному й соціально-економічному розвитку країни також зумовили ізоляцію русинсько-українського населення східної Словаччини від України. До того ж, з боку УРСР, громадських організацій республіки «ідеологічна витриманість» вилилася у згортання зв’язків з одноплемінниками у Чехословаччині, а турбота про їхній національно-культурний розвиток розглядалася щонайменше як небажана.
Радикального поліпшення ситуації не принесла і революція 1989 р. в Чехословаччині. Складні внутрішньополітичні процеси в країні, що розгорнулися після «оксамитової революції», загострення чесько-словацьких суперечностей, прояви словацького націоналізму ускладнили процес зростання національної самосвідомості українців ЧСФР. Не сприяло його розвитку і «розлучення» Чехії та Словаччини й утворення двох суверенних держав. Більше того, на хвилі національно-культурного й політичного піднесення, викликаного радикальними змінами останніх років, відбулося розмежування серед русинсько-українського населення Словаччини на «русинів» і «українців». Повернення частини українського населення до старої самоназви обумовлене низкою історичних, етнополітичних і національно-культурних чинників. Не останню роль у цьому зіграло намагання зберегти свою національну ідентичність, спротив політиці словакізації в умовах розбудови словацької держави.
6. Незалежна Україна в зовнішній політиці Чехії і Словаччини
Чехія і Словаччина об’єктивно зацікавлені в стабільному розвитку незалежної демократичної України, так само як і в економічному співробітництві з нею. Для країн Центральної Європи Україна залишається стратегічним транзитним шляхом до ринків країн СНД. Словаччина і Чехія по-різному визначають свої концепції розвитку співробітництва з Україною, хоч визначальними й спільними в цьому процесі є такі чинники: динамічний розвиток двосторонніх міждержавних стосунків, пошук можливостей реґіонального інтеґраційного зближення, інтенсифікація співробітництва в загально-європейських структурах.
Чехія не має спільного кордону з Україною. «Східна політика» Чехії концептуально відійшла на другий план порівняно з розвитком відносин із країнами Європейського Союзу. Словаччина має більше спільних інтересів з Україною, зокрема в Карпатському реґіоні. Українсько-словацькі відносини після розпаду ЧСФР розвивались димамічніше порівняно з українсько-чеськими. Під час візиту в Київ 29–30 червня 1993 р. президента Словаччини Міхала Ковача було підписано Договір про дружбу і співробітництво. Важливою є фіксація відсутності територіальних претензій. Політичне порозуміння між Україною і Словаччиною сприяє плідному розвитку економічних зв’язків.
Завантажити реферат