Сторінка
3

Вибори та накази нової шляхти

Автономістські погляди висловлювались також на лубенських виборах. Хоча й не так рішуче, як ніжинський, лубенський наказ захищав автономію Гетьманщини, тому обраний депутатом полковник Антін Крижановський вирішив за краще відмовитися від депутатства, аніж везти наказ на комісію у Москву. На його місце лубенські шляхтичі обрали — під час його відсутності — Григорія Полетику 7.

Володіючи великими маєтками в Гетьманщині, Полетика більшу частину свого свідомого життя прожив у Санкт-Петербурзі, де служив в імперському уряді. Цілком природно, що обрання його депутатом не викликало у імперської влади жодних підозр. У своїх дуже докладних донесеннях Катерині про вибори генерал-губернатор Рум’янцев про Лубни навіть не згадав. Але лубенські шляхтичі напевно знали про погляди Полетики на проблему української автономії і чекали від нього, принаймні, прихильності до їхнього наказу 1.

На інших виборах опозиція була німою, особливо після того, як дізналися про ніжинські арешти. У Глухові — адміністративному центрі Гетьманщини — від високопоставлених українських урядовців, що перебували під безпосередньою командою Рум’янцева, можна було сподіватися схвалення урядової програми, але, як доносив Рум’янцев Катерині, щоб уникнути участі у виборах, ці урядовці вдали з себе хворих: «при обоих собраниях изъ велможъ толко Кочубей, и одинъ простой старикь судья генералной Дублянский были, протчия жь, какь то: судья генералной Журманъ, писарь генералной Туманской и генералной Асаулъ Скоропадской, которой отъ обоихъ здЂсь собраній, какъ признанной патриотъ и любитель волности, и стародавныхъ правъ выбранъ въ депутаты, не было; а оттого что въ черниговскомъ наказе опорочены ихъ права и некоторые обыкновения, заболЂли и отъпросились въ отпускъ для лутчаго воздуха, ища тЂмъ народу показать, что они ото всего удаляются» 2.

Хоч як би там було, глухівські збори продемонстрували свою незалежність, обравши делегатом, під час його відсутності, генерального осавула Скоропадського, відомого своїми автономістськими поглядами, про якого говорилося навіть, як про можливого кандидата у гетьмани 3. В тогочасній анонімній відозві стверджувалося, що через цілком незадовільний стан українського законодавства, привілеїв та свобод потреба в участі українців у роботі Законодавчої комісії видається досить сумнівною. Відозва зокрема говорила: «Да и из публикованнаго во всЂхъ повЂтахъ нашихъ высочайшого Ея И.В. д. 14 декабря 1766 года об уложеніи мы не видимъ, даби тому уложению почему-либо и край малороссійский былъ подвержденъ, какъ народъ Малороссійский в силу потвержденнихъ себЂ грамотъ судится не уложеніемъ, но собственними правами» 4.

Вибори у Погарі, Переяславі та Києві пройшли відносно спокійно, лише в Прилуках мали місце дрібні протести. Троє офіцерів з російських полків, що перебували на постої у цьому районі, відмовилися підписати наказ, не конкретизуючи своїх зауважень, оскільки він не відповідав духу маніфесту Катерини 1.

Опір урядовому тиску, продемонстрований приблизно 1 тис. шляхтичів, які брали участь у виборах та складанні наказів, свідчив про широку підтримку ідеї автономії серед української верхівки 2. Для визначення прагнень української нової шляхти необхідно дослідити самі накази, які, незважаючи на втручання уряду, ще й досі є найкращим джерелом для вивчення тогочасної громадської думки.

У семи з десяти наказів Гетьманщини перший пункт висловлював побажання української шляхти і надалі володіти своїми правами, гарантованими Сигізмундом Августом, що приєднав українські землі до Польщі (1569), та угодою Богдана Хмельницького (1654). В інших трьох наказах тільки стародубівському бракувало цього прохання, а черніїтвські та ніжинські шляхтичі просили включити ці права у загальноімперський закон 3.

У Ніжині та Стародубі оригінальні накази, що наполягали на українській автономії, мали більшу підтримку, ніж офіційні, а у Чернігові лише рум’янцевський «стиль керівництва» пом’якшив автономістські вимоги. Зрозуміло, що українська шляхта була єдиною щодо питання збереження української автономії.

Нова шляхта також твердо обстоювала свої маєткові права: тільки в Лубнах та «покараному» Ніжині не вимагали їх підтвердження. Вимогу права на купівлю козацьких земель можна знайти також у сімох петиціях з десяти (за винятком Полтави, Глухова та Погара, та з включенням як відмінених, так і офіційних наказів з Ніжина та Стародуба).

У всіх наказах — як офіційних, так і скасованих — висловлювалося незадоволення постоєм російських військ в Україні: вісім наказів вимагали анулювання або скорочення грошового податку для утримання російських гарнізонів; податок різко критикувався у скасованому стародубівському наказі; глухівський, київський, лубенський, а також відмінений ніжинський накази містили прохання про відміну податкових заборгованостей.

Таблиця 5.1 НАКАЗИ НОВОЇ ШЛЯХТИ