Сторінка
2
В остаточній версії відсутні були розділи щодо української автономії, а саме: про гарантію дотримання української системи законодавства та Литовського статуту; прохання про те, щоб усі місцеві адміністративні посади займала місцева шляхта, а також про скасування грошового податку. Розділи про заснування вищих шкіл, проведення точних земельних обмірів з метою покласти край межовим суперечкам, вільне виробництво і продаж алкогольних напоїв та заснування власного банку були слово в слово переписані з чернігівського наказу 3.
У Чернігові та Стародубі завдяки тактиці Рум’янцева з’явилися проурядові накази, причому складалося враження, що інтереси місцевої шляхти були в них враховані. Але на наступних виборах депутатів від шляхти Ніжина та Батурина дійшло до відкритого зіткнення з генерал-губернатором. Рум’янцев сам головував на зборах, де головою обрали полковника Тернавіота, а місцевого земського суддю Лаврентія Селецького — депутатом. Після Великодніх свят збори зібралися знову і виробили наказ, але депутат Селецький відмовився його прийняти, запропонувавши свій проект, що дуже нагадував чернігівський. Найближчі співробітники Рум’янцева Олександр Безбородько та Петро Завадовський прибули до Ніжина, щоб забезпечити проурядовому наказові належну підтримку. Але за варіант Селецького проголосували тільки шість шляхтичів, а п’ятдесят п’ять — проти 4. Після відмови Селецького прийняти схвалений наказ ніжинська шляхта домоглася від головуючого Тернавіота дозволу на вибори іншого депутата. Новий депутат Григорій Долинський прийняв наказ, який в першій його редакції закликав до підтвердження усіх прав і привілеїв: 1) судочинства за Литовським статутом; 2) виборів гетьмана для Малоросії та Запорозької Січі; 3) зрівняння в рангах українських урядових посад з російськими; 4) скорочення грошового податку та скасування податкових боргів; 5) відшкодування збитків, заподіяних російськими гарнізонами; 6) створення комісії в справах суперечок між росіянами та українцями і 7) дозвіл на купівлю козацьких земель 5.
Розгніваний поразкою, Рум’янцев оголосив вибори Долинського недійсними і оштрафував усіх учасників зборів на 10 карбованців кожного за порушення процедури. Потім він наказав шляхті знову зібратися 15 травня та підписати «законний» наказ, прийнятий Селецьким. З тих 50 шляхтичів прибуло тільки 16, але жоден з них не підписався. Тоді Рум’янцев наказав арештувати всіх учасників зборів 1.
У скасованому ним наказі Рум’янцева найбільше непокоїв заклик обирати гетьмана за участю представників Запорозької Січі. Він писав Катерині: «Я выбор депутата (Долинського) уничтожил и от предводителя (Тернавиота) требовал рапорта, кто был первым виновником глупого предложения о выборе гетмана вместе c Сечью и не было ли об том переписки c Сечью. Но они в последнем явились ко мне прямо ослушны, а в первом взялись все отвечать, что они все вдруг вздумали» 2.
Головуючий Тернавіот заперечував, як і саму переписку з Запорозькою Січчю, так і хоча б якусь думку щодо цього 3. Рум’янцев, однак, маючи повноваження від сенату, продовжив судове розслідування проти арештованих шляхтичів 4.
Ніжинських шляхтичів, що посідали військові уряди, судив військовий суд, решту — цивільний. Головуючого Тернавіота звільнили за «неспособность» 5. Але українці дуже неохоче підтримували судове розслідування. Дехто з призначених суддів вдав з себе хворого, 5 подали у відставку, решта — не з’явилися на судові засідання 6. Військовий трибунал, що нарешті зібрався, засудив 36 українських шляхтичів згідно із статтею 27 військового закону та статтею 9 військово-морського закону. Всіх визнали винними у навмисному порушенні закону. 35 присудили до страти, а 3 позбавили рангу 7. Переглядаючи ці справи, Малоросійська колегія затвердила 20 смертних вироків, решту позбавила рангу з застереженням вписати їх у реєстр як звичайних козаків 8.
До тих 18 осіб, яких судили за цивільним правом, український генеральний суд поставився краще. На відміну від військових, під час слідства їх не ув’язнювали. Суд зосередився на двох питаннях: 1) чи були звинувачені учасниками «незаконних» виборів і 2) чи відмовилися вони визнати скасування цих виборів та підписати офіційний наказ Селецького. Насправді ж шляхтичів судили за непокору урядові. 14 осіб засудили на довічне заслання, а 4 — до позбавлення рангу; пізніше Малоросійська колегія підтвердила заслання десятьом, чотирьом — втрату рангу, а про решту — не вирішила 1. Для остаточного присуду всі справи відправили у сенат.
Центральна влада виявилася більш терпимою. У липні 1768 р. сенат замінив усі вироки, покаравши засуджених позбавленням рангу та права займати будь-які урядові посади 2. Через два роки 4 з числа засуджених шляхтичів безпосередньо звернулися до імператриці з проханням відновити їх на посадах, і Катерина вирішила їх пробачити. 25 січня 1770 р. сенат поновив усіх учасників ніжинського інциденту в їх колишніх рангах 3.
Відразу ж після арешту ніжинських шляхтичів Рум’янцев офіційно визнав наказ Селецького законним для Ніжина та передав його у Законодавчу комісію. Він відрізнявся від чернігівського «зразка» тільки тим, що у ньому була відсутня частина стосовно перебування російських військ та додано два інші розділи про зрівняння українських і російських рангів і заснування складів зерна 4. Офіційну версію підписали 16 шляхтичів, але тільки після арешту непокірних. З’ясувалося, що 10 з них навіть не брали участі у виборах 5. Це виглядало мізерним проти 55 підписів під оригінальним наказом Долинського. Ясно, що саме наказ Долинського відображав прагнення ніжинської та батуринської шляхти 6.
Завантажити реферат