Сторінка
3
Висловлюючись чисто соціально-економічними термінами, невизнання українських рангів мало згубні наслідки тільки для частини знаті, а вже в 20-х рр. XIX ст. гострота цього питання значно зменшилася. Окрім питання матеріального достатку, рух за визнання українських рангів підсилювався сильним місцевим патріотизмом знаті, що відображав дві основні концепції: нації і Батьківщини. Стародавня традиція — ще від польських часів — зрівняла націю з нобілітетом. У Польсько-Литовській державі шляхтичі становили націю, яка правила державою. Отже, захищаючи шляхту, «патріоти» захищали також права нації та своєї Батьківщини — Гетьманщини. Їхні твори представляли своєрідну ієрархію їхніх лояльностей. Головною була відданість цареві й імперії, але вони зберегли також термін «Батьківщина» для території Гетьманщини.
Таким концепціям, типовим для великих багатонаціональних імперій, вже протистояла концепція «нація — держава» революційної Франції. На теренах Гетьманщини, однак, ще міцно трималися старі погляди. Хоча Гетьманщина вже не існувала, цінності, які вона уособлювала, залишалися міцними. Діяльність Герольдмейстерської контори обурила українських «патріотів», оскільки вона поставила під сумнів статус їхніх героїчних предків і традиції їхньої Батьківщини, і це було причиною дуже емоціонального патріотичного протесту. Наприклад, Т.Калинський писав Г.Милорадовичу: «Безпристрастное къ отечеству поревнованіе, а паче и униженіе вашихъ отечественныхъ чиновъ, то и безгласнаго поощряетъ бьггь гласнымъ, а потому и заставляетъ пророческимъ и апостольскимъ духомъ говорить правду!» 1 Р.Маркович написав свою роботу «отъ усердія къ своимъ соотчичамъ», а А.Чепа вдався до боротьби «по усердію и любви к націй» 2. Коли у 1809—1810 рр. здавалося, що українська знать тріумфує, В.Г.Полетика писав А.Чепі: «Какъ пріятно трудиться для славы и пользы отечества! Собственныя чувства наши, чувства что мы въ вЂдрЂ онаго не жили праздно, награждають насъ за оные и дають намъ счастливЂйшее для смертныхъ право на имя сыновъ отечества» 3.
Несподіване рішення Герольдмейстерської контори не визнавати українські чини дещо загальмувало повну інтеграцію шляхти у дворянство. Хоча з можливістю втрати свого становища, багатства і способу життя зіткнулася лише частина української шляхти, загалом вона, принаймні в офіційних петиціях, згуртувалася у боротьбі з Герольдмейстерською конторою. Хоча, здебільшого, шляхта врешті-решт домоглася свого, тривала і часом запекла боротьба спричинила вибух місцевого патріотизму, породила глибокий інтерес до минулого і підтримувала вогник незадоволення й опору імперському центрові.
Література:
1. Аболихин Б.С. Украинское ополчение 1812 г. // Исторические записки.— № 72.— М., 1962.
2. Багалей Д. Магдебургское право в городах Левобережной Малороссии // Журнал Министерства народного просвещения.— 1892.— № 3.— С. 1-56.
3. Василенко М.Н. Г.Н.Теплов і його «Записка о непорядках в Малороссии» // Записки Українського наукового товариства в Києві.—1912.— Т. 9.— С. 13-23.
4. Грушевский М. Об украинской историографии XVII века. Несколько сообщений // Bulletin de l’Academie des Sciences de l’URSS. Classe des Sciences Sociales.— M., 1934.— П. 215 — 233.
5. Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні. 2-е вид.— Вінніпег, 1962.
6. Грушевський М. Історія України-Руси. 2-е вид. В 10 т.— Нью-Йорк, 1954-1958. — Т. 6-10.
7. Дорошенко Д. Нарис історії України. В 2 т.— Варшава, 1933.
8. Дорошенко Д. Нарис історії України.— 2-е вид. В 2 т.— Мюнхен, 1966.
9. Історія Русів / Під ред. О.Оглоблина.— Нью-Йорк, 1966.
10. Історія селянства Української РСР. В 2 т.— К., 1967.
11. Клименко П. Місто і територія на Україні за часів Гетьманщини (1654-1767 рр.) // ЗІФВ ВУАН.— 1926.— Т. 7-8.— С. 308-357.
12. Литвиненко МА. Джерела історії України XVIII ст.— Харків, 1970.
13. Нечипоренко П. До характеристики податкової політики уряду Єлисавети // Записки Українського наукового товариства в Київі.—1927.— Т. 26.— С. 44-47.
14. Оглоблин О. До історії української політичної думки на початку XVIII віку // ЗІФВ ВУАН.— Т. 19.— 1929.— С. 231 — 241.
Завантажити реферат