Сторінка
3

Втягнений козаків до імперського соціального організму

Вона займалася справами козацьких землеволодінь, оподаткування, призову до війська та еміграції. На місцевому рівні козаки могли навіть обирати деяких чиновників того департаменту. Отже, передбачалося, що буде створений спеціальний чиновницький апарат, який захищатиме козаків від утисків з боку поміщиків і контрольованої шляхтою місцевої адміністрації, але департамент проіснував недовго. Відразу після створення Міністерства державного майна (Министерства государственных имуществ) 1837 р. козаків перевели під його юрисдикцію, і вони залишилися під владою цього міністерства до 1860-х рр. 1.

Ніщо не могло зупинити економічний занепад козаків — ні скупі поступки з боку Миколи, ні перетрушування місцевої адміністрації. Він корінився у двох взаємозв’язаних проблемах: зростанні населення та занепаді козацьких господарств. Незважаючи на постійну еміграцію, козацьке населення Чернігівської та Полтавської губерній постійно збільшувалося. За даними перепису, 1782 р. тут було 428442 особи чоловічої статі; 1819 р.—450365; 1837—1839 рр.— 533 778; 1851 р.— 549 198; і 1860 р.— 595 989 осіб 2. Але землеволодіння не збільшувалися, відтак козаки змушені були ділити свою землю на все менші й менші клаптики, а багато з них залишилися взагалі без землі: 1839 р., коли козаки відійшли під юрисдикцію Міністерства державного майна, безземельними були 39 тис. сімей (105 тис. козаків чоловічої статі) 3. Одні подалися на роботи до шляхетських маєтків або до інших козаків, інші емігрували до Новоросії, на Дон, Кавказ і Крим.

Зміна юрисдикції над козаками на користь Міністерства державного майна мала, проте, один далекосяжний наслідок. Вона перекреслила всі питання особливого козацького статусу. Хоча козаки зберігали всі привілеї, отримані 1832 і 1834 рр., вони залишалися під юрисдикцією установи, що займалася передусім державними селянами. Для імперської влади козаки були всього-на-всього особливою групою державних селян. Це не було новиною, бо ще 1802 р. проголошувалося в указі сенату 4.

Але формування козацьких полків 1812 і 1831 рр., а також підтримка козацької справи генерал-губернатором Рєпніним порушили питання про їхній статус. Будь-які плани відродити козаків як вільних вояків старої України наштовхувалися на імперську опозицію (зникала лише з виникненням надзвичайних потреб під час воєн) і гинули під тягарем економічного занепаду козаків. Продовжуючи вважати себе козаками, вони майже не відрізнялися від державних селян — ні з точки зору адміністративного підпорядкування, ні своїм достатком. Із скасуванням панщини, внаслідок чого державні селяни отримали землю, ця ледь помітна відмінність ще більше згладилася. Таким чином, через 60— 80 років після ліквідації Гетьманщини козаки перетворилися у спеціальну групу державних селян й інтегрувалися в імперську соціальну структуру.

Література:

1. Аболихин Б.С. Украинское ополчение 1812 г. // Исторические записки.— № 72.— М., 1962.

2. Багалей Д. Магдебургское право в городах Левобережной Малороссии // Журнал Министерства народного просвещения.— 1892.— № 3.— С. 1-56.

3. Василенко М.Н. Г.Н.Теплов і його «Записка о непорядках в Малороссии» // Записки Українського наукового товариства в Києві.—1912.— Т. 9.— С. 13-23.

4. Грушевский М. Об украинской историографии XVII века. Несколько сообщений // Bulletin de l’Academie des Sciences de l’URSS. Classe des Sciences Sociales.— M., 1934.— П. 215 — 233.

5. Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні. 2-е вид.— Вінніпег, 1962.

6. Грушевський М. Історія України-Руси. 2-е вид. В 10 т.— Нью-Йорк, 1954-1958. — Т. 6-10.

7. Дорошенко Д. Нарис історії України. В 2 т.— Варшава, 1933.

8. Дорошенко Д. Нарис історії України.— 2-е вид. В 2 т.— Мюнхен, 1966.

9. Історія Русів / Під ред. О.Оглоблина.— Нью-Йорк, 1966.

10. Історія селянства Української РСР. В 2 т.— К., 1967.

11. Клименко П. Місто і територія на Україні за часів Гетьманщини (1654-1767 рр.) // ЗІФВ ВУАН.— 1926.— Т. 7-8.— С. 308-357.

12. Литвиненко МА. Джерела історії України XVIII ст.— Харків, 1970.

13. Нечипоренко П. До характеристики податкової політики уряду Єлисавети // Записки Українського наукового товариства в Київі.—1927.— Т. 26.— С. 44-47.

14. Оглоблин О. До історії української політичної думки на початку XVIII віку // ЗІФВ ВУАН.— Т. 19.— 1929.— С. 231 — 241.