Сторінка
4

Оцінка власних джерел фінансування та можливостей залучення ресурсів для інвестування

Внутрішнє (за рахунок чистого прибутку) і зовнішнє (за рахунок кредитів, позик і емісії акцій) фінансування тісно взаємо­зв’язані. Однак це не взаємозамінюваність джерел коштів. Так, зовнішнє боргове фінансування не повинне підміняти залучення й використання власних коштів.

Тільки достатній обсяг власного капіталу (понад 50 %) може забезпечити розвиток підприємства, зміцнити його фінансову незалежність і посилити довіру до нього акціонерів, кредиторів, постачальників та інших партнерів. У критичній ситуації тільки власні кошти здатні забезпечити повернення кредитів. Однак на окремих етапах життєвого циклу підприємства виникає потреба зовнішнього запозичення (наприклад, у банків). Заборгованість пом’якшує можливий конфлікт між керівництвом акціонерної компанії і її власниками, знижує акціонерний ризик.

З іншого боку, заборгованість загострює конфлікт між власниками й кредиторами.

Перша причина полягає в дивідендній політиці. Збільшення суми дивідендних виплат зниження чистого прибутку призводить до відносного зниження власного капіталу порівняно з позичковим у його загальному обсязі. Зниження абсолютного й відносного розмірів власного капіталу потребує від корпорації нових запозичень у банків та інших кредиторів і зростання витрат з обслуговування боргу. У банків відбувається своєрідне знецінення позичок, оскільки раніше надані кредити, як правило, пролонгуються.

Друга причина пов’язана з тим, що за високого рівня коефіцієнта заборгованості (понад 1) у підприємства зростає потенційний ризик банкрутства. У такій ситуації власники схильні до ризику, вибирають найдохідніші, але ризиковані інвестиції, що не влаштовує кредиторів. Якщо менеджери компанії відмовляються від ризикованих проектів, то це відповідає інтересам кредиторів, але не власників (акціонерів).

Третя причина: якщо під час випуску корпоративних облігацій нові позичкові кошти залучаються на більш вигідних для інвесторів умовах, ніж попередня емісія, то раніше випущені облігації можуть впасти в ціні.

За ринкової економіки існує механізм нівелювання даних протиріч. Широко відомий спосіб — випуск таких фінансових інструментів, які дають змогу власникам корпоративних облігацій стати акціонерами корпорації (облігації, конвертовані в акції, облігації з підписними купонами).

Нарешті, підприємство може проводити політику постійного поновлення позичкових коштів, що залучаються на короткий термін для довгострокового фінансування високоефективних заходів. Тоді під час кожного чергового погашення короткострокових кредитів (разом із процентами) кредитори переконуються в надійності керівництва позичальника.

Нестабільна обстановка на ринку цінних паперів може обмежувати можливості підприємств у використанні пайового й боргового фінансування (за допомогою емісії власних акцій і облігацій). Тому будь-яка компанія (поза екстремальними умовами) не може повністю вичерпувати свою кредитну здатність. Завжди має залишатися резерв для додаткового запозичення коштів, щоб у разі потреби покрити дефіцит грошових коштів кредитом банку без серйозної загрози для свого фінансового становища.

Рівень заборгованості слугує для інвестора чутливим ринковим індикатором для оцінки фінансової стійкості емітента. Висока питома вага позичкових коштів у пасиві балансу свідчить про зростання ризику банкрутства позичальника.

Якщо компанія має у своєму розпорядженні переважно власні джерела коштів, то ризик втрати фінансової рівноваги значно знижується, але акціонери можуть не отримати високих дивідендів. У цьому випадку вони вважають, що підприємство не має на меті максимізувати прибуток, і можуть почати продаж акцій, що належать їм, знижуючи цим їхню ринкову вартість.

Отже, для зрілих компаній, які давно працюють на ринку цінних паперів, нова емісія акцій звичайно розцінюється інвесторами як тривожний сигнал їхньої вірогідної фінансової нестабільності, залучення позичкових коштів — як сприятливий або ней­тральний. Тому й рекомендується зберігати резерв фінансової гнучкості, щоб завжди була можливість залучити кредити й позички на прийнятних для позичальника умовах.

На практиці використовуються чотири основних способи зовнішнього фінансування:

1. Закрита підписка на акції. Якщо вона проводиться між колишніми акціонерами, то, як правило, за заниженою порівняно з ринковим курсом ціною. Тому компанія може упустити вигоду (що є потенційною витратою).

2. Відкрита підписка на акції. Акціонери відкритого товариства мають право реалізувати акції, що належать їм без згоди інших його акціонерів. Таке товариство може здійснювати відкриту підписку на акції, що випускаються ним, і провести їх вільний продаж з ураху­ванням вимог законодавства. Відкрите товариство має право провести закриту підписку на акції, що випускаються ним, якщо така підпис­ка передбачена його статутом і не обмежена правовими актами.

3. Залучення позичкових коштів у формі кредитів і позик (емісія облігацій).

4. Змішаний (комбінований спосіб).

Перший спосіб обмежений у застосуванні через можливий дефіцит грошових коштів у акціонерів або ухиляння їх від подальшого фінансування товариства. Критерієм вибору між другим і третім варіантами є зведення до мінімуму ризику втрати контролю над акціонерною компанією. Позитивні й негативні моменти вказаних способів внутрішнього та зовнішнього фінансування показано в табл. 3.5.

Таблиця 3.5

ПЕРЕВАГИ Й НЕДОЛІКИ ОСНОВНИХ СПОСОБІВ ПАЙОВОГО І БОРГОВОГО ФІНАНСУВАННЯ1