Сторінка
2
ПОЛОЦЬКА ЗЕМЛЯ
Першою, ще за Володимира Великого, відокремилась від Київської держави земля кривичів — Полоцьке князівство, яке мало власну династію Ізяславичів. Спроби українських князів приєднати Полоцьке князівство зазнавали невдачі. Заслання Мстиславом полоцьких князів і захоплення Мінська мали тимчасовий характер: у 1130-их роках, користаючися з боротьби Мономаховичів із Ольговичами за великокнязівський престол, полоцькі князі вийшли з-під влади Києва і привернули свою незалежність. Впливове віче охороняло свою династію князів, але з кожним новим князем укладало «ряд»-угоду. Князі були переважно воєначальниками, і не втручалися у внутрішні справи. Море торговельними стосунками із Західньою Европою. Крім Полоцька були в цьому князівстві ще такі багаті міста, як Вітебськ, Мінськ, Ізяслав, Городно та ін.
ГАЛИЦЬКА ЗЕМЛЯ
Галицька земля відокремилася не внаслідок розпаду Київської держави. Залюднена з Х ст. дулібами, тиверцями, білими (карпатськими) хорватами, вона ввійшла до складу Київської держави . після того, як рядом походів Володимир приєднав Перемишль та ївші міста. Можливо, що за заповітом Ярослава Галицька земля була приділена онукові його Ростиславові, але цей останній рано номер, і лише 1084 року Ростиславові сини — Рюрик, Володар та Василько — заволоділи Галицькою землею, багатою головним чином завдяки підкарпатським джерелам соли. У літописах згадується сіль в околицях Коломиї, на шляху до Жидачева (Зудеча), в Старій Солі. Можливо, видобували її також в інших місцях і висилали до західніх земель та Києва. Значення підкарпатських соляних джерел вростало в господарстві Київської Руси після того, як кочовики перетяли шлях до Чорного моря. Крім того багато важило для багатства країни те, що через Підкарпаття пролягали торговельні шляхи на захід. Це робило Галицько-Волинську Україну одною з головних ланок європейської торгівлі тих часів. Головну увагу Ростиславичі спрямовували на захист своїх володінь від сусідів — угрів, поляків, а року 1099 — від Святополка П Київського. Розмірний спокій використали вони для колонізації південних земель печенігами, торками: так, у XI ст. колонізовано середнє Подністров'я, Пониззя. В XI ст. покладено підвалини дальшого незалежного існування Галичини під проводом власної династії. Після смерти Володаря та Василька їх князівства поділено між їхніми синами, але незабаром об'єднав їх Володарів син, Володимир. Тільки частина із Звенигородом залишилася його братаничеві Іванові Ростиславичу.
ВОЛОДИМИР (АБО ВОЛОДИМИРКО) 1124—1153. Володимир, чи Володимиріго, як звали його сучасники, був видатним дипломатом, мав велику енергію, відзначався хїирістю і безпринциповістю. Коли Володимирові закинули, що він зламав присягу, дану Ізяславові II, він відповів: «Що може зробити цей маленький хрестик?» Володимир уважно стежив за Волинню, щоб не дати їй об'єднатися з Київщиною, і в зв'язку з тим провів кілька воєн. Він здебільшого ворогував з Київськими князями і підтримував Юрія Довгорукого проти Ізяслава II, ведучи боротьбу на три фронти: Київ, Польща, Угорщина. Із складних ситуацій виходив він переможцем, широко вживаючи не військової сили, а своєрідної дипломатії, інтриґ, підкупів. Року 1141 Володимир, заволодівши цілою Галичиною, переніс свою столицю до Галича, і з того часу все князівство стало іменуватися Галичиною. Володимир був основоположником могугности Галицького князівства. У Галичині створилися соціальні умови, відмінні від інших земель України. Насамперед тут дуже рано боярство відокремилося в міцний етан. Серед бояр було багато заможних людей, що, на зразок західньоевропейських февдалів, жили в укріплених замках і мали сильні дружини. Зміцнення боярства М. Грушевський пояснює тим, що в Галичині протягом чотрьох поколінь правила та сама династія, не було припливу дружин чужого походження і представники тих самих боярських родин посідали незмінно високі пости. Не було внутрішніх переворотів, внаслідок яких одівіх бояр заступали інші. Земська аристократія злилася з дружиною. В містах Галицької Руси рано відокремлюються міські громади, які часто виступають, як ангагонівти князів та боярства. Розпиток ремесла, зростання багатства внаслідок торговельних стосунків із Західньою Европою забезпечували існування міських значних громад. Показова з цього погляду історія другої лінії Ростиславичів — князя Звенигородського Івана Ростиславича, братанича Володимирка. Року 1145, скориставшися з виїзду Володимирка на полювання, громада міста Галича закликала до себе Івана, Очевидно, з одного боку, існувало незадоволення а Володимирка, а з другого — була якась договореність міської громада з Іваном. Іван негайно прибув, і, коли Володимирко повернувся — Галич «закрив ворота», не впустив його. Аж після тритижневої облоги Володимирко вступив до своєї столиці, і одних «исьче, а иньія показни казнью». Іван втік на Дунай, а звідти до Києва, до Володимирового ворога — Всеволода її. Спроба Івана піти 1146 р. проти Воломирка (яінчилась невдачею, і після того він служив зі своїм полком у різних князів, переходячи з міста до міста. Десь у той час заволодів він Вкладом, між річками Серетом і Прутом, і тому іменувався Берлгадником. Року 1159 Іван захопив дві «кубари» (морське судно) і «товару много». Галицькі міщани не припинили з ним зносин і у 1159 році знову закликали його прийти з військом: «тільки покажеш стяги — ми покинемо Ярослава» (сина Володимирка) — казали вони. Іван заволодів Пониззям. Під час облоги Ушиці «смерди скакали через заборола» до нього, і так перейшло 300 чоловіка, — записано в літописі. Епізод з Іваном Берладником свідчить про існування міцної опозиції проти Володимирка та Ярослава.
ЯРОСЛАВ ОСМОМИСЛ (1153—1187). Ярослав Осмомисл, одержавши від батька велику територію Галичини, поширив її, колонізуючи Дністер, і посідання його доходили аж до Дунаю. Він підтримував добрі відносини з Угорщиною, Німеччиною. 1165 року він визнав ленну залежність від Фрідріха 1 Барбароси. Галичина за Ярослава розцвітала економічно. Він був наймогутніпим князем тодішньої України. Автор «Слова о полку Ігоревім» згадує його словами: «Галицький Осмомисле-Ярославе! Високо ти сидиш на своєму золотокованому престолі, підперши Угорські гори своїми залізними полками, заступивши королеві дорогу, зачинивши Дунаєві ворота, рядячи суди по Дунаю. Гроза твоя по землі тече!» Але цей могутній князь примушений був не тільки рахуватися з бажанням боярства, але й поступатися перед ним. Це виявилося, зокрема, в його родинній трагедії. Одружений батьком з Ольгою, дочкою Юрія Довгорукого, Ярослав покинув її і взяв собі, як нешлюбну жінку, Настасю із знатного боярського роду Чагрових. Це викликало незадоволення групи бояр, які, не добившися від нього розлуки з Настасею, оголосили її чарівницею й спалили в 1170 році. Він не міг врятувати її. Ярославів заповіт — передати синові її Олегові Галич, був після його смерти порушений. Галичиною заволодів син від правної дружини, Володимир П.
Завантажити реферат