Сторінка
3
ВОЛОДИМИР II (1187—1199). Відносини галицького боярства з Володимиром II, нездатним правителем, негайно зіпсувалися. Він відмовився виконати вимоги бояр покинути свою нешлюбну жінку, «попадю», і втік до короля Угорського Бели III по допомогу. Року 1188 Бела, з'явившись до Галича, проголосив себе, за згодою частини бояр, королем Галичини і призначив свого сина Андрія намісником, а Володимира II ув'язнив. Це була перша чужинецька окупація Галичини, яка стала прецедентом на багато років. Дуже показовою була реакція на це в Україні: митрополит Київський Матвій у палкій промові закликав князів виступити на визволення Галича «від чужоплемінників». Самі бояри галицькі почали звертатися до різних князів по допомогу — Романа, Рюрика, Святослава. Нарешті запросили Ростислава Берладника, але коли він прийшов з невеликим військом, галичани його не підтримали. В бою з уграми він був тяжко поранений, і угри його отруїли. Тим часом Володимир II втік із в'язниці до Фрідріха 1, як свого сюзерена, і той доручив іншому своєму васалові, Казімірові II Краківському, допомогти повернути Галич. Угри уступили без боротьби, і Володимир II правив там до смерти — 1199 року. З ним припинилася династія Ростиславичів, яка князювала понад сто років (від 1084 року). За це століття Галичина стала сильною державою з багатими торговельними містами. Найстаршим, відомим з літопису, був Перемишль, далі йшли Звенигород, Теребовля, Галич, що став пишною столицею Володимирка, Ярослава Осмомисла, прикрашеною розкішними будівлями, храмами і палацами.
ЧЕРНІГІВСЬКА ЗЕМЛЯ
Чернігівське князівство відокремилося від Київської держави в XI ст. Його велика територія, заселена сіверянами, простягалася понад лівим берегом Дніпра, захоплюючи басейни Десни з Сеймом та Сули. Дніпро не становив увесь час границі; смуга навпроти Києва належала Київському князівству і, можливо, була заселена полянами; чернігівські володіння захоплювали частину правобережжя Дніпра. До Чернігівського князівства тяжіли радимичі, що жили в басейні Сожу, та в'ятичі, що жили над Окою. Залежність в'ятичів від Київської держави була дуже слаба; ще в XII ст. мали вони якихось власних князьків. Володимир Мономах у 1080-их роках ходив проти в'ятицького князя Ходоти та його сина. Ще наприкінці XI ст. в'ятичів вважали за поган. Значних міст там не було, і жили вони своїм окремим життям, відгороджені від інших слов'ян лісами. До Чернігівського князівства прилучено Муромо-Рязанську волость та Тьмуторокань, зв'язок з якою урвався в XI ст., коли степи опанували половці. Сіверщина розташована була понад найбільшими торговельними шляхами — Дніпром і Десною, які вели на захід, на схід, на південь та на північ. Сила знайдених золотих диргемів свідчить про інтенсивність її торговельних зносин з арабами в УІІ-УШ ст. Дорогоцінні знахідки в Чорній Могилі свідчать про високу культуру Х ст. Великі міста — Чернігів, Переяслав, Любеч — згадується в договорі Олега. Перші історичні відомості про Сіверщину стосуються УІІ-УШ ст., коли платила вона данину хозарам. Олег звільнив її від шдлегло-сти хозарам, але підкорив собі. Можливо, ця залежність глибша — сягає ЇХ ст. За Мстислава Сіверщина відокремлюється, і після того Чернігівське князівство входить у склад Київської держави, а за поділом Ярослава стає землею Святослава і залишається в його роді. Чернігівці рішуче боролися проти замахів Всеволода та його нащадків, Мономаховичів, заволодіти ними, і твердо боронили князів з роду Святославичів. Чернігівські князі прагнули до великого князівства, і це втягнуло їх у тяжкі війни з Мономаховичами. Боротьба ускладнювалася ворожим ставленням киян до Святославичів та Ольговичів, як здебільшого літопис називав чернігівських князів — по імені сина Святослава, Олега, талановитого князя. Не любили їх кияни за постійні союзи з половцями. Хоч деяким з князів пощастило захопити Київ (Всеволодові Ольговичу, Ізяславові Давидо-вичу — аж трьома наворотами; Святославові III Всеволодовичу та Всеволодові III Святославичу — обом — кількома наворотами), — це не мало реального значення, а лише задовольняло їх амбіції. Прагнули вони також заволодіти Галицьким столом, і також без успіху; не вдалася боротьба за першенство з ростово-суздальськими князями. Таким чином, уся зовнішня політика чернігівських князів протягом трьох століть коштувала їм багато зусиль, але не дала нічого, За ухвалою Любецького з'їзду Чернігівщину закріплено за Свя-тославичами. Рід Святославичів був дуже численний і князівство постійно ділилося, щоб кожен князь мав свою пайку. Головні міста — Чернігів та Новгород-Сіверський — переходили по лінії «ліствичного восхожденія»: коли старший князь Чершгівський здобував Київ — до Чернігова переходив князь Новгороя-Сівервький; переходи відбувалися по лінії брата після брата, спочатяу веред старшої лінії, а потім — молодшої. Не зважаючи на часті союзи з половцями, чернігівські князі брали також участь в боротьбі з ними (похід молодших князів під проводом Ігоря Новгород-Сіверського, оспіваний у «Слові о полку Ігоревім). В літопису залишились уривки героїчних пісень про князів чернігівських. Чернігівцем був Данило-паломник, що згадував чернігівських князів; чернігівського походження був автор «Слова на перенесення мощів Бориса та Гліба»; з визначних пам'яток матеріяльної культури в Чернігові був Спаський собор, часів Мстислава, старший за Київську Софію, і кілька пишних церков ХІ-ХП ст.: Успенська церква Єлецького манастиря, П'ятницька на торгу, цивільні будови. Чернігів не був єдиним видатним містом Чернігівського князівства. Поруч з ним у договорі Олега 907 р. згадується Любеч, відомий з ЇХ ст. З цього міста походив Антоній Печорський, один із найвидатніших культурних діячів того часу. У другій половині XII ст. Любеч занепадає. Значним містом був Новгород-Сіверський, який згадується в середині XII ст. Тут звичайно сидів князь, що був першим кандидатом на Чернігівське князівство. Були й інші міста: Курськ, Брянськ, Трубчевськ, Вщиж. Усі вони були деякий час осередками князівств і грали ролю в економічному житті країни. Щодо цього цікавий Вщиж над Десною; на території його знайдено цінні мистецькі вироби з бронзи ХІІ-ХШ ст., серед них — свічник походження з Ліможу, у Франції, прикрашений чудовими емалями.
Завантажити реферат