Сторінка
3

Біографія А. Сміта. А. Сміт як засновник цілісної системи економічної науки

Визначення цінності як суми доходів свідчить про те, що Сміт, проявивши геніальну непослідовність, заклав основи теорії факторів виробництва, яка в XIX ст. стала панівною.

Щодо третього завдання, то воно зводиться до з'ясування причин відхилення ринкової ціни від природної. Природна ціна у Сміта — це, по суті, грошове вираження цінності. Природна ціна включає повну величину ренти, праці і прибутку. Ринкова ціна — та, за якою продається товар.

Сміт детально аналізує фактори, які впливають на відхилення ринкової ціни від природної. За умов природного стану (вільної конкуренції") ринок працює як своєрідний регулятор природного тя­жіння руху товарних потоків до стану ринкової рівноваги. Попит і пропозиція стають факторами встановлення ринкової ціни. Людське втручання у вигляді різного роду привілеїв, монополії, регламентів порушує природний стан. Воно, пише Сміт, призводить часто до ре­зультатів, протилежних тим, на які сподівались, і стримує зростання продуктивності праці. Щоправда, якась група або клас можуть мати вигоду від такого втручання, проте воно завжди зашкоджуватиме стратегічному завданню — економічному зростанню. Отже, Сміт постійно звертається до принципу природної свободи, до дії «неви­димої руки».

Сміт прямо зазначає, що три складові ціни є ви­дами доходів трьох різних категорій персоніфікованих економічних функцій, що відповідають трьом факторам виробництва: праці, ка­піталу й землі. Власники кожного із цих факторів утворюють відпо­відні класи: найманих робітників, підприємців і землевласників. Це основні класи суспільства, їхні доходи є первинними. Усі інші групи і прошарки отримують вторинні доходи внаслідок перерозподілу.

Заробітна плата — це продукт праці, природна винагорода за неї. Коли виробник працює власними засобами виробництва і на своїй землі, він одержує повний продукт праці. За умов капіталізму найманий робітник отримує лише частину цінності, яку праця додає до матеріалу, що обробляється, іншу частину одержує власник капі­талу як прибуток. Отже, Сміт бачив не принципову, а лише кількіс­ну різницю між доходом простого товаровиробника і найманого ро­бітника.

Сміт визначає «нормальний» рівень заробітної плати кількістю за­собів існування робітника і його сім'ї. Нормальний рівень заробітної плати підтримується стихійним ринковим механізмом і залежить від попиту і пропозиції на ринку праці. Зниження заробітної плати до фізичного мінімуму загрожує робітникам вимиранням, а її значне під­вищення, на думку А. Сміта, веде до зростання народжуваності, збільшення пропозиції робочої сили на ринку, посилення конкуренції. Відтак заробітна плата зрештою знову почне знижуватися.

Провідну роль у визначенні заробітної плати відіграють капіталі­сти, які можуть, пише Сміт, змовитись і очікувати сприятливих умов найму робочої сили, чого не можуть робітники. Сміт був при­хильником високої заробітної плати і вважав, що вона сприятиме зростанню продуктивності праці.

Прибуток у Сміта теж має трудове походження. Він писав, що «цінність, яку робітники додають до матеріалів, зводиться . до двох частин, одна з яких оплачує їхню винагороду, а друга — при­буток їхнього наймача на весь авансований ним фонд матеріалів і заробітної плати»1. Тобто прибуток — це різниця між заново ство­реною вартістю і заробітною платою, результат неоплаченої праці. Сміт заперечує тим, хто називає прибуток оплатою праці з нагляду й управління. Цей прибуток, зазначає Сміт, не схожий на оплату пра­ці, він має інші джерела й визначається величиною капіталу, що ви­користовується у виробництві.

Праця з нагляду й управління на двох підприємствах, пояснює Сміт, може бути однаковою, а прибуток абсолютно різним, тому що він залежить від величини авансованого капіталу . До того ж функ­цію управління можна доручити «якомусь головному службовцю» І винагорода за працю у такому разі набере форми звичайної заробіт­ної плати.

З прибутку Сміт виводить і процент як похідний прибуток. Ве­личина процента і його рух визначаються нормою прибутку, яка з розвитком промисловості й торгівлі має тенденцію до зниження. Зниження норми прибутку, а отже і процента, Сміт розглядає як прояв економічного здоров'я нації, котре забезпечується природним порядком. Протидіє такому порядку будь-яка монополія. Тому Сміт є непримиренним противником різних монополій і привілеїв.

Земельна рента у Сміта — це плата за користування землею, її причиною він називає приватну власність на землю. Сміт відрізняє ренту від орендної плати, в яку включається і процент на вкладений капітал. Рента, підкреслює він, не зв'язана з витратами капіталу, оскільки їх, як правило, здійснює орендар. Що ж до землевласника, то він користується вигодами капіталовкладень, тому що за віднов­лення орендного договору вимагає підвищення плати.

Виходячи з позицій трудової теорії вартості, Сміт ренту (також і прибуток) розглядає як відрахування від праці робітника. Інше трак­тування походження ренти зв'язане у Сміта з його теорією витрат виробництва. Рента в цьому разі є природною винагородою за кори­стування землею, подібно до того, як прибуток є природною вина­городою за капітал, а заробітна плата — природною ціною праці. Рента поряд з прибутком і заробітною платою формує цінність. А це означає, що земля, як І праця, є джерелом цінності.

Проте рента відрізняється від інших ціноутворюючих факто­рів — прибутку й заробітної плати. Вона не зумовлена жодною жер­твою (як праця й капітал) з боку власника землі. Відрізняється рента від прибутку й заробітної плати і як складова ціни. Останні консти­туюють ціну, а рента є її функцією. « .Рента, — писав Сміт, — вхо­дить до складу ціни продукту інакше, ніж заробітна плата і прибу­ток. Висока або низька заробітна плата і прибуток на капітал є причиною високої або низької ціни; більший чи менший розмір рен­ти є результатом останньої».

Є у Сміта й елементи фізіократичного трактування земельної ренти як результату дії сил природи, що їх землевласник надає у ко­ристування фермеру. Праця в сільському господарстві, писав він, продуктивніша, бо тут поряд з людиною працює природа.

Сміт бачив різницю в родючості й місцезнаходженні земельних ділянок і її вплив на величину ренти. Розглядав він також залеж­ність ренти від капіталовкладень. Проте у Сміта ще немає розуміння понять диференційної й абсолютної ренти. Водночас він визначає монопольну ренту (хоч і не вживає цього терміна), що виникає тоді, «коли кількість землі, котра може бути пристосована під якусь осо­бливу культуру, занадто незначна для задоволення реального попи­ту»". Оплачує її споживач.