Сторінка
3

Основні ідеї неокейнсіанства. Економічне вчення Адама Сміта

Він критикував положення, що рента є платою її власникові, своєрідним відсотком на капітал, вкладений землевласником для поліпшення якості землі. Водночас Сміт стверджував, що рента разом із заробітною платою і прибутком визначає вартість товару. У цьому випадку рента поставала як джерело вартості, отже, була не трудовим доходом, а винагородою за послуги землі. Сміт також висловлював думку, що, крім праці, у створенні ренти бере участь і природа, що праця людини на землі має особливу продуктивність. Розглядаючи сутність капіталу, він характеризував його вартість, що приносить додатковий дохід за рахунок експлуатації найманої праці, і дав найпростіше наукове визначення капіталу як самозростаючої вартості. Позитивним було й те, що Сміт вважав капіталом вартість, створену не лише в сільському господарстві, а й в усіх сферах матеріального виробництва, водночас характеризував його як запас речей, необхідних для процесу виробництва.

Сміт першим поділив капітал на основний і оборотний щодо всіх галузей матеріального виробництва. Критерієм такого поділу є те, що основний капітал приносить прибуток без переходу від одного власника до іншого або наступного обігу, а оборотний – завдяки тому, що постійно переходить від власника в одній формі й повертається в іншій. Головні елементи основного капіталу, за Смітом – машини та інші необхідні знаряддя праці; будівлі та споруди для торговельних і промислових цілей; заходи, спрямовані на поліпшення землі (розчищання, осушування, удобрювання та ін.), що роблять її придатною для обробітку; трудові навики, набуті в процесі навчання і тренування. Основними елементами оборотного капіталу Сміт вважав гроші, запаси продовольства (крім тих, що знаходяться в розпорядженні самих споживачів), сирі матеріали й напівфабрикати (що знаходяться в процесі незавершеного будівництва), а також готові, але нереалізовані товари. Однак у такому твердженні відсутній передусім чіткий критерій поділу капіталу на основний і оборотний, змішується поділ на постійний і змінний капітал. Крім того, Сміт необґрунтовано відносив до основного капіталу трудові навики та корисні властивості членів суспільства. Він розмежував валовий дохід і чистий прибуток жителів країни. Під першим розумів сукупність створених працездатним населенням товарів, у т. ч. всі матеріальні витрати на їх виробництво. Чистий прибуток справедливо обожнював із національним доходом, зі створеною у процесі праці новою вартістю з вирахуванням на відновлення основного та оборотного капіталу. Однак чистий прибуток Сміт водночас обожнював тільки з фондом особистого споживання, що характерне лише для простого відтворення. Крім того, він необґрунтовано стверджував, що вартість окремого товару або всього річного продукту складається із заробітної плати, прибутку і ренти – з доходів. У такому разі зникає відмінність між валовим доходом (сукупним суспільним прибутком) і національним доходом. Сміт доводив при цьому, що коли ціна містить елементи, які не розкладаються на доходи, отримані на попередніх стадіях обробки сировини. Цієї помилки він припустився через нерозуміння двоїстого характеру праці, перенесення конкретною працею вартості машин, устаткування тощо на новостворений продукт, вона відома як “догма Сміта”. Розглядаючи проблему продуктивної та непродуктивної праці, Сміт визначав продуктивну працю як таку, що виготовляє вартість, обмінюється на капітал, є джерелом прибутку, збільшує капітал. Непродуктивною вважав працю, що обмінюється на дохід, не збільшуючи вартості (наприклад, праця домашньої служниці). Однак до продуктивної праці відносив лише ту, що уречевлюється в товарі або продуктивності, які можна продати. Такий підхід характеризує продуктивність праці лише щодо матеріально-речового змісту й, згідно з ним праця у сфері послуг (освіти, охорони здоров’я, науки, управління економікою та ін.) є непродуктивною. До зайнятих непродуктивною працею Сміт відносив правителя країни, судових чиновників та офіцерів, священників, юристів, артистів та ін. Предметом політичної економії Сміт вважав багатство капіталістичного суспільства, причини і джерела його виникнення. Предметом дослідження Сміта були капіталістичні виробничі відносини між трьома класами (робітниками, капіталістами і земельними власниками). Досліджуючи причини й джерела зростання цього багатства, Сміт з’ясовував причинно-наслідкові зв’язки між економічними явищами і процесами, а відтак частково – економічні закони капіталістичного суспільства. Однак такого розуміння предмета політичної економії у Сміта немає. Предметом політичної економії він назвав державні фінанси – формування бюджету держави, його розподіл, державний борг. У своїй праці Сміт охарактеризував економічну систему капіталізму мануфактурного періоду, в якій держава відігравала пасивну роль. Він відводив їй роль верховного арбітра за дотримання правил вільної конкуренції, захисту приватної власності. Держава, на його думку, має виконувати лише функції, які окрема людина не в змозі виконати або зробить це економічно неефективно: організація громадського порядку, державної служби, національної оборони, будівництво деяких громадських об’єктів (доріг, мостів) та їх утримання в робочому стані, забезпечення грошового обігу. Такий етап розвитку капіталістичної економіки дістав назву “вільна ринкова економіка”, для якої характерними були вільне ціноутворення, вільна конкуренція, вільне і стихійне переливання капіталу між галузями та ін.