Сторінка
4

Господарський розвиток України в період боротьби за державну незалежність (1917-1921 pp)

З грудня 1917 р. Раднарком Росії проголосив "Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради". Від ЦР ультимативно вимагалось пропустити радянські війська на Дон, припинити роззброєння радянських військ в Україні. У випадку не прийняття вимог Раднарком оголошував ЦР в стані відкритої війни проти Радянської влади. 17 грудня ЦВК рад України опублікував маніфест про повалення УЦР. З Росії почали прибувати радянські війська, 25 грудня 1917 р. радянські війська почали наступ проти УНР. ЗО січня 1918 р. до Києва прибув Народний Секретаріат і місто стало столицею радянської України. ЦР переїхала до Житомиру.

Зазнавши поразки у боротьбі з більшовиками, ЦР вирішила використати зовнішній чинник. Спочатку вона домагалася підтримки Антанти, особливо Франції, але не дочекавшись її, вступила в переговори з Четвертним Союзом. 9 лютого 1918 р. представники ЦР підписали у Брест-Литовському угоду з Четвертним Союзом, її суть зводилась до того, що цей Союз визнавав незалежність України, засвідчував припинення стану війни, кордони між УНР і Австро-Угорщиною збігались з довоєнними російськими. У квітні 1918 р. УЦР підписала договір про поставки центральним країнам 60 млн. пудів хліба, 400 млн. штук яєць, 2,75 млн. пудів м'яса, 3 млн. пудів цукру і т.д.

В результаті договору німецько-австрійські війська прийшли в Україну, а радянські війська змушені були її залишити.

Але через відсутність підтримки серед широких верств населення, Центральна Рада не змогла утриматись при владі. Опозиційні їй сили вирішили створити міцну авторитарну владу, надавши їй, за історичною аналогією, форму гетьманату.

З приходом до влади гетьмана П. Скоропадського, в українській національно-демократичній революції розпочався новий етап, який характеризувався намаганням відновити правопорядок та ліквідувати «соціалістичні експерименти» Центральної Ради, насамперед в сфері економіки.

Засуджуючи діяльність "соціалістичної Центральної Ради", П.Скоропадський виступив за відновлення приватної власності й свободи підприємництва. В своїй "Грамоті до українського народу" від 29 квітня 1918 р. він визначив основні напрямки діяльності уряду Української держави. Неабиякого значення в цей період набуває аграрне питання. З перших днів своєї діяльності гетьманський уряд вживав заходів щодо нормалізації становища на селі. З метою підготовки нового аграрного закону було створено губернські та повітові комісії. "Тимчасові правила про земельні комісії" зобов'язували селян повернути поміщицьке майно та відшкодувати збитки, заподіяні великим землевласникам. У жовтні 1918 р. створено Вищу земельну комісію, яку очолив П. Скоропадський. На початку листопада з'явився проект аграрної реформи, який передбачав примусовий викуп державою великих земельних володінь і розподіл їх між селянами площею не більше, як по 25 десятин в одні руки. Лише господарства, які мали культурне значення, обслуговували цукроварні, вирощували племінну худобу, могли мати по 200 десятин. Досить успішно йшла відбудова залізничних магістралей України. Уже в середині літа 1918 р. вдалося налагодити регулярне перевезення вантажів та пасажирів.

Відновлювалася розбалансована фінансово-кредитна система України, вдалося створити державний бюджет. Законом від 9 травня встановлювалася національна грошова одиниця - карбованець, становище якого зміцнилось. Він забезпечувався природними багатствами країни. У гетьманській державі допускався неконтрольований обіг російських рублів та "керенок", німецьких марок та австро-угорських крон.

Гетьманське правління пішло на більші поступки німецько-австрійській військовій адміністрації. Так, згідно з економічним договором від 10 вересня 1918 р. на 1918-1919 господарський рік уряд Української держави дозволив вивезти 100 млн. пудів хліба, худоби до 11 млн. пудів (у живій масі), овець — 300 тис. гол., птиці — 2 млн. штук, до 400 тис. пудів сала, масла, сиру, близько 200 тис. пудів м'ясних консервів, ковбаси і м'ясних товарів (за місяць), 2,5 млн. пудів цукру, а також багато іншого продовольства та промислової сировини.

Тривало подальше скорочення промислового виробництва. На металургійних заводах Півдня з 63 доменних печей на кінець травня 1918 р. працювало 4, а на кінець серпня - 2. Восени 1918 р. із 102 мартеновських печей у дії були тільки 7, працювало лише 7 прокатних станів. Порівняно з 1913 р. виплавка чавуну скоротилася в 11 разів, сталі — в 13, виробництво прокату — в 15, видобуток залізної руди — в 17, марганцю - у 10 разів. Весь гірничопромисловий і металургійний регіон Донбасу та Криворіжжя був суцільним промисловим кладовищем.

Масового характеру набуло безробіття. Так, за далеко неповними даними, у 1918 р. тільки у 23 містах України налічувалося 180,6 тис. безробітних.

Були підірвані продуктивні сили сільського господарства. Через скорочення в 1918 р. посівних площ майже наполовину, порівняно з довоєнним періодом, зменшилася товарна маса зерна. Внаслідок цього зросла спекуляція. Ціни на продукти харчування та товари масового вжитку різко зросли. Робітники великих міст і промислових центрів одержували, і то не щодня, лише по фунту хліба на день

У грудні 1918 р. Гетьманат був повалений Директорією. 26 грудня 1918 р. вона видала Декларацію, в якій заявила про свій намір експропріювати церковні та великі приватні землеволодіння для перерозподілу їх серед селян. Уряд брав на себе зобов'язання бути представником інтересів робітників, селян і "трудової інтелігенції".

У зв'язку з критичним політичним та воєнним становищем, в якому з самого початку діяла Директорія УНР, звужувалась її соціальна база. Новій українській владі не вдалося налагодити управління економікою.

У ряді галузей промисловості України, внаслідок загальної розрухи, посилився процес роздроблення виробництва. Зросла частка середніх і невеликих підприємств. В умовах господарської розрухи вони виявилися більш життєздатними.

Зменшувалися ресурси важливих для державного господарства матеріалів, продуктів, сировини. У 1918 р. було видобуто 34,8% вугілля порівняно з 1913, а в 1919 р. - лише 20,5%.

Надзвичайно загострювалася паливна ситуація в країні. Залізорудна та марганцева промисловість у 1919 р. повністю припинила свою діяльність. Різко скоротила виробництво машинобудівна промисловість України. Так, випуск паровозів у 1918 р. проти 1917 р. зменшився в 2,5 рази, а в 1919 р. - в 15 разів. Істотно зменшилось виробництво цукру. Якщо у 1918 р. було вироблено тільки половину випуску 1913 року, то в 1919 р. - п'яту частину. В такому становищі перебували й інші галузі харчової промисловості. Все це надзвичайно негативно відбилося на матеріальному становищі населення, особливо міського.