Сторінка
4

Контрольна робота з економічної історії України

У результаті спорудження нових і збільшення продуктивності діючих заводів на півдні України було створено велику металургійну промисловість. Виробництво чавуну зросло з 1,3 у 1880 p. до 8,5 млн пудів у 1889 p. (у 6,5 раза), а прокату — відповідно з 1,7 до 5,2 млн пудів (або більше ніж у 3 рази). Частка Півдня України у виробництві чавуну в монархії Романових за цей період збільшилася з 5 до 19 %, прокату — з 4,5 до 13 %. У 1913 p. в Україні діяв 21 металургійний завод. Наприкінці 90-х років XIX ст. Україна виплавляла 52, у 1913 p. — 69 % загальноімперського виробництва чавуну, 67 % сталі, 58 % прокату.

Перехід металургії на мінеральне паливо зумовив високі темпи розвитку нової галузі важкої індустрії — коксового виробництва.

Розвиток металургійної промисловості України був нерозривно пов'язаний з освоєнням Криворізького залізорудного басейну. За останнє десятиріччя XIX ст. значно зросла кількість залізних рудників у Криворіжжі.

Покращилася технічна оснащеність українських рудників. Збільшилася кількість парових машин, зросла їхня загальна потужність. Залізорудна промисловість перетворювалася на самостійну галузь великого індустріального виробництва. Збільшилась кількість великих рудників, устаткованих паровими машинами.-Наприкінці XIX ст. велике машинне виробництво в українській залізорудній промисловості давало понад 75 % загального обсягу продукції. Тут було зайнято понад 62 % робітників. Залізорудна промисловість України, як і металургійна, розвивалася швидше, ніж в інших промислових районах Російської імперії. Частка України в загальноімперському видобутку залізної руди зросла з 4,4 % в 1880 p. до 52,9 % у 1899 p.

Сформувалося велике кам'яновугільне виробництво в Донбасі. Частка Донбасу в загальноімперському видобутку вугілля (без Королівства Польського) зросла в 1890 p. до 84,6 % і в 1898 p. - до 92 %. Видобуток вугілля збільшився з 927 млн пудів у 1909 p. до 1543,8 у 1913 p. (або на 66,5 %). На цей час у вугільній промисловості України діяло 1200 шахт, на яких працювало 1684 тис. чол.

Порівняно з металургією, вугільною та залізорудною промисловістю машинобудування в Україні, за винятком сільськогосподарського, розвивалося повільно. Протягом 80-х років сформувалися два райони українського машинобудування загальноімперського значення: Херсонсько-Катеринославський (8,5 % загальноросійського виробництва) і Києво-Харківський (6,5 %). Наприкінці XIX ст. в Катеринославській губернії 33 підприємства виробляли сільськогосподарські машини і знаряддя, в Таврійській губернії — 19, в Херсонській — 16.

В Україні вироблялось більше половини всіх сільськогосподарських машин, що виготовлялися на території Європейської Росії. Великим підприємством, котре випускало сільськогосподарські машини, був завод Грієвза в Бердянську. Заводи Одеси, Харкова, Єлизаветграда, Білої Церкви, Києва відігравали важливу роль у виробництві сільськогосподарських машин, а також апаратів, насосів для цукрової, винокурної, лісопильної та інших галузей промисловості. У 1876—1890 pp. вартість машин, випущених на підприємствах чотирьох південних губерній Російської імперії (Донської, Катеринославської, Херсонської, Таврійської), зросла більше ніж у 8 разів, а за наступні чотири роки — ще у 2,5 раза. Це були найвищі темпи розвитку машинобудування в усій монархії Романових. Однак машини, виготовлені українськими підприємствами, за своєю вартістю і якістю поступалися іноземним. Мало вироблялося машин для самої промисловості, в тому числі для машинобудування.

У 1895 p. розпочалось будівництво Харківського паровозобудівного, а в 1896 p. — Луганського машинобудівного заводів. Уже в 1900 p. ці підприємства випустили 233 паровози, що становило 23,3 % загальноімперського виробництва. У Катеринославській губернії поряд з заводами сільськогосподарського машинобудування було побудовано вагонобудівний завод у Нижньодніпровську. Великим центром машинобудування став Харків. Першими машинобудівними заводами, що випускали спеціальні машини для гірничозаводської промисловості, були Краматорський, Горлівський і Катеринославський.

Про розвиток українського суднобудування досить яскраво свідчить діяльність Миколаївського заводу "Наваль". Заснований у 1895 p. Бельгійським анонімним акціонерним товариством (з первісним капіталом близько 5 млн крб., який через 2 роки збільшився вдвоє), завод "Наваль" до 1900 p. мав 2250 робітників. Загальний випуск продукції досяг 4200 тис. крб. Проте при повній завантаженості підприємства його річна продуктивність могла становити понад 8 млн крб. за умови, що тут було зайнято 5 тис. робітників.

Усього в Україні в 1913 p. налічувалося 450 машинобудівних і металообробних підприємств, на яких працювало 57 тис. робітників. Випуск валової продукції машинобудування становив 20,2 % всієї продукції машинобудування та металообробної промисловості Росії. Проте українське машинобудування не задовольняло зростаючих потреб індустріального розвитку країни. Велику кількість машин та верстатів, як і раніше, ввозили з-за кордону, зокрема майже половину складних сільськогосподарських машин.

Швидкими темпами розвивалися в Україні харчова, лісопильна, швейна та інші галузі промисловості.

Підприємства харчової промисловості Правобережжя і частково Лівобережжя наприкінці XIX ст. виробляли 72 % українського цукру. На початку 90-х років на Правобережжі та Харківщині діяло понад 150 цукрових заводів, які виробляли близько 21 млн пудів цукру (85 % загальноімперського виробництва).