Сторінка
3

Мануфактурний період світової економіки. основні фактори становлення індустріального суспільства

4. Особливості генези індустріального суспільства у Франції.

До половини XVIII ст. Франція була однією з наймогутніших держав світу. Такого становища вона досягла в значній мірі за рахунок високої культури французького народу. Важливою силою, що утримувала Францію на високому рівні, була монархія. Абсолютизм, творений зусиллями кардиналів Рішельє і Мазаріні та вивершений Людовіком XIV, «королем-сонцем», з'єднав в моноліт розорені провінції та різні соціальні верстви держави, сприяв розширенню її кордонів.

За рівнем промислового розвитку Франція нічим не поступалася Англії, проте тут переважало ремісниче виробництво, а цеховий устрій активно підтримувався державою. В містах країни у XVI ст. проживало 15-17% населення. Кількість мануфактур була незначною, і займалися вони в основному виробленням предметів розкоші: шовку, атласу, оксамиту, меблів, килимів, військових обладунків тощо. Франція займала провідне місце в Європі з виробництва полотна, яке виготовляли сільські жителі, Організаторами і власниками розсіяних текстильних мануфактур були, як правило, купці та лихварі. Політика протекціонізм} та меркантилізму захищала вітчизняних товаровиробників від іноземних конкурентів.

Повільними темпами розвивалися аграрні відносини. У XVI-XVIII ст. у Франції зберігалося велике землеволодіння, яке, щоправда, втратило становий характер. Людина будь-якого статусу могла володіти і вільно розпоряджатися землею. Зберігалися рентні відносини, утверджувалися такі форми взаємовідносин як оренда та найм. Відносно невисокий економічний потенціал Франції, пасивність буржуазії зумовили відставання країни у колоніальній експансії та зовнішній торгівлі.

З половини XVIII ст. занепадає військова могутність Франції. Було втрачено ряд володінь у Європі, частину територій в Америці та Індії. Проте важливішими були ознаки внутрішнього занепаду держави. Король Людовік XV не відзначався талантами своїх попередників, був легковажний та безвідповідальний. Своєю марнотратністю він знищив державну скарбницю. Лише у 1751 р. на утримання королівського двору, численні банкети, лови тощо було витрачено 60 млн. ліврів, що становило четверту частину річного дододу держави. Короля наслідувала французька аристократія та духовенство — привілейовані стани суспільства Внаслідок цього зростав податковий тягар, який падав на плечі третього стану — селян, ремісників, купців, банкірів. Небачених розмірів досягнув державний борг. Все це, а також безперервні війни, негативно вплинуло на економічне життя, компрометувало владу в очах суспільства.

У середині XVIII ст. Франція опинилася на межі економічного банкрутства. У цей же час загострюються соціальні суперечності Велике невдоволення існуючими порядками став проявляти третій стан, домагаючись, за прикладом Англії, зрівняння у правах з привілейованими станами. Поступово це невдоволення вилилося у революцію (1789-1794 рр.).

Внаслідок цієї революції відбулися радикальні зміни у Франції. Вона суттєво вплинула на економічне життя в країні. Було ліквідовано середньовічні порядки — феодальні привілеї, селянські повинності, інші особисті примуси селян, а також їхні борги феодалам. Підлягали знесенню: данина, чинші, феодальні суди, продаж урядових посад тощо. Було скасовано цеховий устрій та державну регламентацію промислового виробництва. Проголошувалася свобода торгівлі. Відмінено рабство у французьких колоніях.

26 серпня 1789 року ухвалено Декларацію прав людини і громадянина. Власність оголошувалася святою і недоторканою. Докорінно змінювалася податкова політика — оподаткуванню підлягали всі громадяни. Церковне майно проголошено власністю держави. Під час революції було введено єдину систему мір і ваги (метр і кілограм), лівр замінено на франк, що ділився на 100 сантимів.

У ході та після революції почала успішно розвиватися промисловість, особливо сталеварна. Революційні війни, які вела Франція, сприяли розширенню виробництва зброї, селітри, пороху, шкіри, взуття, текстилю. Аграрне законодавство періоду революції сприяло перетворенню селян на дрібних власників індустріального суспільства.

В цілому Французька демократична революція 1789-1794 рр. мала великий вплив на подальший розвиток Європи і світу, стала переломним фактором у переході від традиційного, аграрно-ремісничого суспільства до індустріального, прогресуючого.

5. Соціально-економічні передумови і наслідки війнипівнічно-американських колоній за незалежність.

Колонізацію Північної Америки європейці розпочали ще у XVI ст. Найбільших успіхів у цьому процесі досягла Англія, яка створила ряд колоній на Атлантичному узбережжі материка. У боротьбі з Нідерландами та Францією володіння Англії у Північній Америці значно розширилися.

Щодо господарства, то у північних колоніях (Нова Англія) успішно розвивалися різноманітні промисли (перш за все хутряний), а також рибальство, скотарство, та примітивного типу мануфактури. Тут переважали дрібні та середні фермерські господарства товарного характеру, а земля вільно відчужувалася. Північні колонії виникали з вільних союзів людей, гнаних владами за релігійні переконання. Серед перших поселенців було багато сепаратистів, квакерів, пуритан, індепендистів, гугенотів. Всі вони відзначалися підприємництвом та енергійністю. Попит на рибу та хутро у Європі був великий, тому торгівля ними стала важливою сферою діяльності колоніальних бізнесменів. Оскільки промисловість в цілому розвивалася повільно, провідне місце в суспільстві посідав торговець, що було характерно для більшості країн мануфактурного періоду.

Перші південні колонії були засновані, як правило, англійським урядом і торговими компаніями. Тут розвивалися великі плантаційні господарства, що займалися вирощуванням тютюну, рису, бавовни, цукрової тростини. На тютюнових, рисових плантаціях використовували працю рабів. Тютюн та рис стали головними експортними товарами і приносили величезні прибутки землевласницькій аристократії, яку підтримувала королівська влада.

Незважаючи на те, що колонії (особливо північні) мали свої органи самоуправління — законодавчі зібрання, ради при губернаторах, вони вважалися частиною Англії, а їх жителі — підданими короля. Англія гальмувала економічний розвиток колоній. Так, ще у XVII ст. на основі навігаційних актів, колонії позбавлялися права вільної торгівлі. Існувала заборона створення власних фабрик. Англійські королі дивилися на Північну Америку як на ринок, куди метрополія може збувати продукцію обробної промисловості. У самих колоніях сировину (зерно, худобу, залізну руду, хутро) обробляти заборонялося, її можна було лише вивозити. З 1699 р. заборонялося вивозити шерстяні вироби і займатися залізоробним виробництвом (крім первинної обробки). У 1770 р. було суворо заборонено вивозити до Північної Америки щойно винайдені машини. Колоніям дозволялося торгувати лише з Англією. Постійно збільшувалося мито на іноземні товари. Внаслідок цього зростала контрабандна торгівля і невдоволення жителів колоній. Особливо посилюється тиск Англії на колонії після Семирічної війни, коли різко зріс державний борг і парламент країни в котрий раз підвищив податки. У колоніях з'явилася велика кількість призначуваних посад і армія, утримання яких важким тягарем лягло на плечі колоністів. Такими діями Англія днетрувала свою рішучість знищити свободи північно-американців. Проте люди, для яких релігійні та політичні свободи були над усе, з цим примиритися не могли. Саме це й привело у 1775 р. до війни за незалежність, яка закінчилася перемогою дщнічно-американських колоній і створенням Сполучених Штатів Америки у 1776 р. Війна одночасно була буржуазною революцією. рона, знищила феодальні маєтки, конфіскувала і розподілила землі прихильників Англії. Було сформовано фонд державних земель на Заході, що створювало сприятливі умови для розвитку фермерства. Революція прискорила розвиток промисловості та торгівлі.